Поема “Ганна Cнегина”, видана С. А. Єсеніним в 1925 році, з’явилася безпосереднім відгуком поета на події того років, що відбуваються в Росії, свідком яких йому довелось стати. По жанрі це лисичанська поема, а виходить, є чіткий поділ світовідчування ліричного героя поеми, почуттів і переживань автора й широкої картини сучасної йому дійсності, що з’явилася приводом для філософського узагальнення й гірких міркувань поета про Майбутнє Росії. Ліричний герой поеми повернувся в місця, дорогі його серцю, де пройшли його дитинство і юність.
Але
Потом усе зацвіло. Суцільні мужицькі війни – Б’ються селом на Село…. А все це, виходить, безвластье.
Прогнали царя…
” – ремствує на життя баба, дружина мірошника, у якого гостює ліричний герой. Для нього в цих потрясіннях Росії головної стала переконаність у своїй антивоєнній позиції, у запереченні насильства: Війна
Лютнева революція 1917 року не змінила суті війни, її політичної вигоди для певних кіл, тому що…ту ж сермяжную рать Пройдисвіти й дармоїди Зганяли на фронт умирати. Не бажаючи почувати себе “іграшкою”, герой стає “першим у країні дезертирів”, але це не боягузтво, а саме заперечення насильства. Поет показує це за допомогою антитез: краси квітучого яблуневого саду й огидно-натуралістичної картини воєнних дій
Я думаю: Як прекрасна земля И на ній людина, – Затверджує ліричний герой свою правоту. Ще одне почуття, що наповнює душу ліричного героя – почуття любові, що зароджується. Воно виникає не раптом, не відразу.
Спочатку це просто нудьга, бажання відволіктися: Струилися заходи солодко, И в думках був п’яний туман… Тепер би з гарною солдаткою Зазвістка добре б роман
Зустріч із Ганною Снегиной, колишньою любов’ю ліричного героя, сколихнула його душу, “постранному” змусила відчути юнацькі спогади: Згущалася, туманилася далечінь… Не знаю, навіщо я торкав Рукавички її й шаль-звістка про загибель чоловіка Ганни, її несправедливі слова змусили героя на самоті пережити образу випадкової незлагоди, але особисті переживання героя затуляються масштабністю епічних подій жовтня 1917 року. Ці події не тільки розлучили героя з Ганною, але й трагічно позначилися на житті селян.
Зважився найважливіший для них питання: ” чиВідійдуть селянам без викупу ріллі панів?
” Але автор не ідеалізує селянство. Власник по своїй суті, селянин сприймає революцію із чисто матеріальними інтересами, про всякий випадок приберігаючи в пляшках грошові банкноти всієї влади. Фефела!
Годувальник! Касатик! Власник землею й худобою, -8а пари замизканих “катек” Він дасть себе видерти батогом – Так саркастично характеризує селянство автор. Але воно неоднорідн. о
Кілька різних типів селян показує Єсенін: Прон Оглоблин, його брат Лабутя, мірошник і його дружина. Якщо Прон Оглоблин – це найбільше политизированный представник селян, до певної міри романтик революції, що мріє влаштувати в селі “комуну” і, що скаржиться на відсталість односільчан, то Лабутя – це “хвальбишка й диявольський боягуз”, що живе “не мозолячи рук”. До революції він носив медалі з японської війни, випрошуючи на випивку “прославленому під Ляояном”, після революції оголосив себе засланим, що знали “Нерчинск і Ту-Рухан”. Він першим поїхав “описувати снегинский будинок”, забирати їх майно
И саме старий мірошник привіз до себе господарок – безпомічних жінок, імовірно, наляканих що відбувають. Саме мірошник і його дружина, що засуджує “безвластье”, убивства, злодійство, представляються в поемі носіями традиційних моральних цінностей селянства. Що ж стосується Прона й Лабути, те Прон розстріляний “у двадцятому році”, коли в село наскочили денікінці, а Лабутя сховався в соломі й після від’їзду козаків вимагає “червоний орден за хоробрість”. Напевно, це типово для революції: віддані їй романтики гинуть першими, а такі, як Лабутя, одержують владу в Раді, звеличуючись свої мнимі заслуги
Що очікує мірошника через кілька років, теж неважко вгадати: як власника млина, його, швидше за все, розкуркулять. Такі долі селянства в поемі Єсеніна. Треба відзначити, що любов героя й Ганни не відбулася: Онєгіни виїхали вэмиграцию.
Мірошник передає героєві лист Ганни з Лондона, де вона з ностальгією згадує Росію. Але в її душі немає сумніву у своєму виборі, залишилася тільки пам’ять про батьківщину й про колишні почуття. Для героя також не було питання, з ким залишитися в рідній країні.
Фінал поеми розімкнуть, але ясно, що для поета приоритетны вічні гуманістичні цінності, як це розкривається й у любовному сюжеті, і в історії життя селян села Радова й села Криуши.
Не створюючи образа класового ворога, Єсенін продовжує гуманістичні традиції російської літератури, як у створенні образа героїні, так і у світовідчуванні ліричного героя, автобиографичного самому поетові
(2 votes, average: 2.50 out of 5)