1. Раніше творчість Ганни Ахматовій. 2. Своєрідність любовної лірики поетеси. 3. Поезія – любов, життя. В одинадцять років, по спогадах самої поетеси, Ганна Ахматова записала свій перший вірш.
Можна сказати, із цього моменту почався творчий шлях поетеси в російської поезії. Кожний її вірш, особливо в ранній період творчості, написано з любов’ю й про любов.
Тут виявляється зовсім неважливо до кого або чому спрямоване це почуття, будь те кохана людина, приємне спогад або місто Головне, то настрій, що створюється в читача при прочитанні
Поетеса зуміла у віршах втілити свій унікальний талант бачити у звичайному житті прекрасне, поезію, любов. Літературознавці давно помітили дивну особливість любовної лірики Ахматовій – всі любовні історії, що протікають у її віршах, відбуваються як би в мовчанні. Сьогодні я з ранку мовчу, А серце – навпіл…
Для віршів характерно мала кількість слів,
Саме тому кожна коротка фраза несе в собі величезне значеннєве навантаження. Хочеш знати, як все це було? – Три в їдальні пробило, И прощаючись, тримаючись за поруччя, Вона немов із працею говорила: “Це все… Ах, ні, я забула, Я люблю вас, я вас любила Ще тоді!
” “Так”. Читач повинен сам у цьому випадку додумати, що відбувалося з героями колись, зануритися в спогади, звертаючись до свого минулого. Саме тому ахматовские добутку по своєму змісті охоплюють широкий спектр людських взаємин.
Читач починає сприймати розказану історію, як свою особисту драму.
У багатьох любовних віршах поетеси звучить розгубленість, біль і бажання заспокоїтися, хоча б дивлячись на сонячне проміннячко Саме він, “так безневинний і простий” є значеннєвим центром добутку. Висвітлюючи з однаковою інтенсивністю й звичайний рукомийник, і людську душу несе своє тепло, любов людям. Через всю творчість Ахматової проходить мотив віддяки життя.
Б. ейхенбаум зауважував, що кожна книга віршів поетеси являє собою теперішній ліричний роман – “ми можемо простежити розробку утворюючих його оповідальних ліній, можемо говорити про його композицію, аж до співвідношення окремих персонажів”.
Ганна Ахматова домоглася великої майстерності в створенні романів-мініатюр. Як велить проста чемність, Підійшов до мене, посміхнувся. Напівласкаво, напівліниво Поцілуємо руки торкнувся. І загадкових древніх ликів На мене подивилися очі.
Десять років завмирань і лементів. Всі мої безсонні ночі Я вклала в тихе слово И сказала його дарма. Відійшов ти.
І стало знову На душі й порожньо і ясно. У невеликому вірші сконцентрувалися переживання, борошна нещасної любові, що тривала десять років. Багато подібних міні-романів Ахматова свідомо залишала незавершеними.
Саме тому вони нагадували й вирвану сторінку з роману, і якийсь напівзабутий спогад. Своєрідною формою любові з’явилася поезія для поетеси. На перший погляд може здатися, що Ахматовій властиві слабість і надломленість, що саме цим вона торкає величезну аудиторію читачів.
Однак, поринаючи у вірші, можна помітити виняткову силу волі автора. Критик і поет Н. В. Недоброво бачив у творах Ахматової “ліричну душу скоріше тверду, чим занадто м’яку, скоріше жорстоку, чим слізливу, і вуж явно пануючу, а не пригноблену”. У любовній поезії Ганни Ахматовій дивним образом сполучалися жіночність, тендітна ніжність із рішучим і прямим словом.
По характері, почуттям поетеса близька своїм добуткам. Складається враження, що вона пише одночасно й про себе, і про те, хто в цей момент читає добуток, що все її життя концентрується в цих коротких, але ємних по своєму змісті рядках
(2 votes, average: 3.00 out of 5)