Лише чверть століття тому широке коло читачів одержало змогу познайомитись із творчою спадщиною Михайла Булгакова. І навряд чи є зараз людина, яка б не полюбила ці твори. До того ж екранізації кількох з них, таких як “Дні Турбіних”, “Біг”, “Собаче серце”, стали улюбленими фільмамй глядачів різного віку. Твори Михайла Булгакова прийшли нарешті в наші оселі.
Особливою популярністю користується останній роман Булгакова “Майстер і Маргарита”, який хоча деякими деталями і нагадує трагедію Й. В. Гете “Фауст”, проте
А як точно письменник відобразив епоху репресій, завуалювавши
Високий світ євангельської легенди, який набув під пером письменника рис реальності, знижується, пародійно перекручується в інших світах, інших вимірах. Сучасність стає нереальною, а потойбічний світ – дійсністю. Ми повністю занурюємось у світ створеної автором фантастичної реальності, яка насправді виявляється дійсною.
Сатиричну характеристику суспільства автор дає і в московських главах роману. Достатньо пригадати випадок, який відбувся у вар’єте. Яким низьким є падіння суспільства, якщо люди втрачають гідність при вигляді грошей: “Кое-кто уже ползал в проходе, шаря под креслами. Многие стояли на сиденьях, ловя вертлявые, капризные бумажки”. Деградацію особистості описано в епізоді розповсюдження одягу у вар’єте: “Общее изумление вызвал мужчина, затесавшийся на сцену.
Он объявил, что у супруги его грипп и что поэтому он просит передать ей что-нибудь через него”.
Побутова сцена розподілу житла після смерті Берліоза є злісним осудом дріб’язковості суспільства, де панують мізерність, користолюбство і лицемірство. Адже після смерті Берліоза знайшлося безліч претендентів на його житло: “И в течение двух часов Никанор Иванович принял таких заявлений тридцать две штуки.
В них заключались мольбы, угрозы, кляузы, доносы, обещания произвести ремонт за свой счет, указания на несносную тесноту и невозможность жить в одной квартире с бандитами… Никанора Ивановича вызывали в переднюю его квартиры, брали за рукав, что-то шептали, подмигивали и обещали не остаться в долгу”.
А яким принизливим видається розподіл привілеїв у МАСОЛІТі, адже літератори можуть пообідати вишуканими стравами у ресторані значно дешевше, ніж звичайні громадяни; є у них і дачі на Клязьмі, але пробитись туди можуть не всі, бо бездарних літераторів виявляється значно більше, ніж дач, тому літній відпочинок теж є предметом заздрощів:
“Не надо, товарищи, завидовать. Дач всего двадцать две, и строится еще только семь, а нас в МАССОЛИТе три тысячи”.
Звернувшись до прізвищ персонажів твору, можна побачити, як тонко письменник висміює негативні риси їх володарів: Римський, Варенуха, Лиходєєв, Куралєсов.
Навіть згадка про особисту полеміку Михайла Булгакова з критиком Всеволодом Вишневським на сторінках роману набуває сатиричних ознак у прізвищі літератора Мстислава Лавровича (натяк на популярні у 30-ті роки “лавровишневі краплі”).
Ще одним об’єктом сатиричного висміювання автора у романі “Майстер і Маргарита” є психіатрична лікарня, в яку по черзі потрапляє більшість персонажів і навіть сам Майстер. Причому всі пацієнти є цілком нормальними людьми. Навіть містичні персонажі вводяться автором для викриття суспільних вад.
Про це свідчив сам Михайло Булгаков у листі урядові. Він назвав важливою рисою своєї творчості “выступающие в моих сатирических повестях: черные и мистические краски (я – мистический писатель), в которых изображены бесчисленные уродства нашего быта”.
Проте через сатиричні рядки роману “Майстер і Маргарита” проступає надія Михайла Булгакова на оновлення країни і віра в людину.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)