Мені дуже подобаються поезії Євгена Маланюка. Хоча вони й часом збігаються тематично з творами інших митців (хто з ліриків не звертався до теми кохання, теми Батьківщини, теми поета та поезії?), але у кожному вірші Маланюка відчувається надзвичайно виразний, яскравий стиль автора, мені здається, його твори важко переплутати з іншими ліричними текстами… Свій власний голос мав Євген Маланюк, він вкладав його поруч із своїми думками та почуттями у вірші.
Свій власний голос мав Євген Маланюк, цим голосом він висловлював свою громадянську
Творчість Є. Маланюка дійшла до читача у дев’ятьох збірках. Самі назви говорять нам багато: “Стилет і стилос”, “Гербарій”, “Земля і залізо”, “Земна Мадонна”, “Серпень” та інші. Дуже різноманітними видаються нам тексти поета, але серед них так чи інакше вирізняються кілька мотивів, кілька тем, що наскрізно проходять крізь усю творчу спадщину Є. Маланюка.
Уже в першій збірці було заявлено проблему, яка стане однією з центральних у світоглядному та поетичному видноколі поета. Це проблема митця, ролі поезії та поета у житті
Митець, попри свою творчу “професію”, брав на себе надзвичайно велику громадянську відповідальність. Є. Маланюк вважав, що поет, людина мистецтва – єдиний, хто може розбудити душі співвітчизників, донести до суспільства певні ідеї, вірування, прагнення. Він не дозволяв собі занепадати духом, схилятися під тиском обставин, заклик бути незламним у своїх поглядах та діях він вклав у свої поетичні рядки:
Ні-ні, міцнись. Хай тягне сум додолу –
Крилатий дух напружується ввись.
Дай краплю крови кожному глаголу.
Молись. Чини. Міцнися і кріпись.
У цих рядках і заповіт нащадкам, прийдешнім поколінням, і відображення власної духовної міці поета. Недаремно сам себе Є. Маланюк назвав імператором залізних строф! Цей парафраз міцно вкоренився у літературі про життя і творчість Маланюка, спогадах про нього тощо.
Це тільки підтверджує влучність фрази та її правдивість!..
Значну частину творчості поета становить поезія, присвячена Батьківщині. Євген Маланюк був змушений емігрувати з України, тодішньої УРСР, взагалі його життя складалося непросто. Але за жодних обставин образ рідної землі, Степової Еллади, як називав Україну митець, не зникав у серці Є. Маланюка, не зникав цей образ і з творів “імператора залізних строф”. Хоча часто, ображений несправедливістю життя та системи, повний болю та розпуки, Є. Маланюк називав Україну Чорною Елладою, порівнював її з різними подібними жіночими образами світової міфології та літератури, що нібито не можуть допомогти власним синам, захистити їх та себе від зовнішнього ворога…
Але не тільки “залізні строфи” створював Є. Маланюк: вражає образністю та глибиною почуттів його інтимна лірика, яка не поступається громадянській своєю художньою цінністю… У всіх творах відчувається неперевершений власний, оригінальний авторський стиль, небанальна образність, драматичне розгортання переживань ліричного героя. У душі образів, створюваних Маланюком, читач ясно відчуває спрагу любові, душевної близькості:
Ось вечір знов. Заплющує повіки
Безсилий день. І знову, знову сам.
Так треба ніжності, так треба, щоб навіки
Удвох молитися вечірнім небесам.
Після прочитання кількох поезій Євгена Маланюка, присвячених темі кохання, мені здалося, що вся його творчість дещо змінилася в моєму сприйнятті. Насправді, у сукупності різноманітних тем, оригінальних образів та форм віршування постає цілком конкретна, чітко окреслена постать. Постать людини сильної, палкої, справедливої у житті особистому і громадянському і людини, без перебільшення, геніальної у творчому житті…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)