Система художнього мислення Евгена Маланюка

Творчість Євгена Маланюка настільки різнопланова, що її не можна віднести до якоїсь однієї течії чи системи. У ній виразно відчутна мистецька гармонія і потяг до класичної форми, незаперечною є любов до символізму і барокової поетики. Маланюк досконало знав багато мов, любив і цінував творчість європейських і вітчизняних письменників. І це дало йому змогу, не повторюю чи когось, стати витонченим майстром слова.

Його поетичний смак виходив за межі і традиційних, і модерністських течій. Іноді він перетинався то з тим, то і іншим напрямом у

мистецтві, щоб, набравшись сил, прямувати своїм нелегким шляхом.

Щоб відтворити усю гаму почуттів, Маланюк свідомо порушує естетику “вчорашнього дня”. Відхід від усталених класичних норм у Творчості поета компенсується наявністю у віршах виразної поетичної думки. Він сміливо заперечував усталену форму і наповнював свої карбовані строфи експресією, пристрастю, волею.

У боротьбі між символічними стилетом і стилосом виразно перемагало знаряддя боротьби. Чимало інтимних творів Євген Маланюк приховував від читача, не друкував у ранніх збірках, вважаючи, що вони здатні тільки розслаблювати людську душу.

На довгі роки він залишався вірним “кристалічній свідомості” і відмовлявся від поезії романтичних почуттів.

Головною темою усієї творчості Євгена Маланюка була Україна. Твори, присвячені втраченій Батьківщині, вражають протилежними почуттями. Вірна синівська любов і відданість межують із ненавистю до Степової Еллади – зрадливої, розбещеної, поступливої чужій волі матері-покритки, що здатна відмовитися під своїх дітей в ім’я сумнівних зв’язків.

Він був упевнений, що поневолена країна не може народити і виховати вільних синів. Її діти “завжди носять на собі тавро невільництва”. Але водночас у творчості поета пробивається впевненість, у тому, що нація може відродитись:

Крізь зойк заліз, крізь звіра рик,

Крізь дим руїни

Україну

Новий уздріє чоловік.

Поет вірить у Майбутнє свого народу, у те, що прийде нове покоління, яке знищить тюрми і пітьму, підніме націю на небачену досі висоту:

Бачу їх – високих і русявих,

Зовсім інших, не таких, як ми,

– Пристрасників висоти і слави,

Ненависників тюрми і тьми…

Мотиви боротьби, неспокою, розчарувань і надії присутні в усіх збірках Маланюка. Але в останній прижиттєвій збірці “Серпень” динамічність молодості переростає в розважливу мудрість зрілого майстра. У ній відчутніші традиції.

Поет розмірковує над сутністю людини і буття, милується явищами природи, помічає, як “земля справляє з сонцем шлюби”, “як квіти родяться і як розплющують барвисті очі”, “як пахнуть пестощі дівочі”.

Багатий і своєрідний художній світ Євгена Маланюка можна сприймати по-різному. Його творчість когось дивує, когось дратує, а когось захоплює. Вона тільки не може залишити людину байдужою.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Система художнього мислення Евгена Маланюка