Поет своєї епохи (творчість Е. Маланюка)

1. “Внук кремезного чумака, січовика, блідий праправнук” Є. Маланюк. (Євген Маланюк походить зі старої чумацької родини, яка у XVІІІ столітті пересели­лася з Галичини на Херсонщину. Дід його, за згадками поета, був двох ме­трів заввишки, з чорними бровами, з трохи посивілою у 98 років чуприною. Це його кров дзюрчить в усіх віршах поета, це його жага до життя надихала іі онука до творчості. Чорноморський степ, край колишніх вольностей Війська Запорозького, викохав вільнолюбну душу поета.

Мати, Гликерія Яківна, на­вчила любити рідну землю,

розвинула потяг до мистецтва.) П. У вирі революційних подій. (Революцію 1917 року Євген Маланюк зустрів під­поручиком. Він уже побував на фронтах Першої світової війни, бачив жорсто­кість, кров, смерть, втрачав друзів, однополчан. Майбутній поет був коман­диром кулеметної сотні у стрілецькій дивізії, якою командував підполковник

1. Мішковський. Цей мужній вояк, “живе втілення запорожця, що зберігся до XX століття”, мав великий вплив на подальшу долю Євгена Маланюка.)

1 Участь поета у визвольних змаганнях. (Як спорохнявіле, гниле дерево, впа­ло самодержавство. Здавалося, що тепер народи величезної імперії можуть

стати вільними, незалежними. Молода Україна вперше відчула вітер свобо­ди. Офіцер царської армії Євген Маланюк стає сотником армії УНР, щоб зі зброєю в руках захищати державу.)

2. Поразка УНР і вигнання. (Не судилося Україні зберегти свою незалеж­ність. Надто могутня сусідка, яка звикла бачити Україну своєю “окраїною, була на сторожі своїх великодержавних інтересів. Мужньо билися україн­ці, але маю було захисників. Інші повірили брехливим гаслам – “Свобода! Рівність! Братерство!”.

Застукотіли колеса потягів: “На Захід! На Захід! На Захід!” Бійці УНР, а разом із ними і Маланюк, назавжди покинули рідну землю.)

ІІІ. Життя і творчість в еміграції. (Євген Маїанюк разом з іншими інтернованими бійцями УНР потрапив до Польщі. У таборі містечка Каміш зібралося багато обдарованих людей, причетних до літератури і мистецтва. Вони почати випус­кати свої журнали, альманахи, де друкувалися твори поетів-емігрантів.)

1. Нападки на Маланюка побратимів по перу. (Уже перші твори Євгена Ма­ланюка, надруковані в часописі “Веселка”, викликали різку негативну кри­тику поетів-емігрантів. Він кинув виклик тому брутальному, темному, що є в людській природі, став “гладіатором нещадних рим”. Маланюк не лив сльози з приводу втрати Батьківщини, не оспівував її широких ланів, тем­них лісів, повноводих річок, мудрого народу.

Поет стискав зуби від люті, що Україна кинула напризволяще своїх дітей. Розвіялися останні сподіван ­ня на повернення:

Покарано… На наші кров і дім Прийшла орда. Лишили олтарі ми.)

2. Звинувачення поета у його нелюбові до України. (У збірках “Земля і за­лізо” (1930), “Земна Мадонна” (1934) Євгена Маланюка центральним об­разом є Україна,, але перед читачем вона постає Чорною Елладою, Анти – Марією, зрадницею Кармен, покриткою Катериною, жахливою відьмою з кажанячими крилами, яка п’є байстрючу кров своїх дітей. Мало хто з критиків зрозумів, шо за цими страшними лайливими словами поет ховає свою любов до втраченої назавжди Батьківщини, свій біль від неможли­вості повернення. Маланюка звинувачували в нелюбові до України, у при­ниженні її гордості й плямуванні честі. Ате поету вистачило духу і гордості витримати всі нападки, не змагатися, не втратити власного “я”.) 3. Передчуття власної долі у поетичних рядках Маланюка. (Кажуть, душа справжнього поета має прямий зв’язок із космосом, а тому, вдивляючись у минуле, він може передбачати майбутнє.

У “Сонетах про Орлика” Мача – нюк звернувся до образу вірного товариша гетьмана Івана Мазепи Орли­ка, який теж був вигнанцем. У трагедії цього мужнього воїна пост побачив власну трагедію: йому вже ніколи не повернутися на Батьківщину. Є. Ма­ланюк передчував і своє вигнання, і одиноке життя, і свою смерть у місяці лютому. Це фататьне передчуття поет відтворив у вірші “Лютий”. 16 люто­го 1968 року його не стало.)

ІV. Самотність і велич Євгена Матанюка – “залізних імператора строф”, “гладі­атора нещадних рим”, “тверезого варяга”. (Євген Маланюк мав чутливе сер­це і всі людські переживання пропускав через нього. Його твори відзначатися надзвичайним напруженням форми і змісту, а висока особиста культура, до­сконале знання рідної мови і поетична майстерність поставили його вище за інших митців. Не всі могли зрозуміти його творчість, багатьом він не подобав­ся своєю, як іноді здавалося, зверхністю і у творчості, і в особистих стосунках.

Великий талант зробив його одиноким і нещасним. Маланюк жив самотньо і в останню хвилину свого життя був сам-один.)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Поет своєї епохи (творчість Е. Маланюка)