Основні мотиви лірики Івана Франка
“Кожна пісня моя – віку мого день”, – писав про свою поезію Іван Франко. Велична ї прекрасна її музика ось уже півтора століття лунає для людей. Поетичним гімном борцю за волю народу гримить вона, веснянками чарує нам слух і будить нас до життя, п’яним, терпким і гірким присмаком зів’ялого листя тривожить душу, складними мелодіями роздумів про митця, поезію, прекрасне і вічне торкається розуму.
“З вершин і низин” – так називається поетична збірка, яка поставила його ім’я поруч
А світ цей уособлений в образі Беркута (вірш “Беркут”), кровожерливого гірського орла, що чекає нової жертви. Поет гнівно проголошує:
Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте!
За те, що в груді ти ховаєш серце люте,
За те, що кров ти п’єш, на низьких і слабих
З погордою глядиш, хоч сам живеш із них…
У
І. Франка звинувачували в занепадницьких настроях, в тому, що в піснях його звучать біль, жаль і туга. Поет відстоює свою поезію, утверджуючи, що основними настроями його були й будуть “надія, воля, мужність, чуття”.
Та серед цих сильних за своїм звучанням віршів є дивна перлина, що хвилює своєю красою і музикою. Це збірка “Зів’яле листя”, лірика глибоких особистих почуттів, пристрасного кохання. Краса природи, народної пісні, людських почуттів…
Це прекрасна сторінка творчості І. Я. Франка.