Математика дається мені важко. Тато сміється і каже, що це в нас спадкоємне. Проте він став інженером, тому що був старанним.
Я намагався сам вирішувати задачі, але марно, та й списував собі у сусіда по парті Петрика. Перед уроками я брав у нього зошит з алгебри або геометрії, йшов до підвіконня в коридорі і списував домашню роботу.
На контрольній я зрозумів, що половину завдань не виконаю. Учителька попередила нас, що задачі нелегкі, але ті, хто сумлінно виконує домашні завдання, з ними справляться.
Я не помітив, як пролетів урок, і дзвоник,
Я вирішив: була не була! Замість зошита для контрольних робіт я здав учительці робочий зошит. Вирішив так: скажу, що ненавмисно переплутав, і відразу вручу вчительці зошит із сьогоднішньою контрольною.
Поки вона розбереться, я встигну закінчити контрольну за допомогою Петрика (як звичайно – на підвіконні).
Сказано – зроблено. Після уроків я заглянув до кабінету математики. Учительки не було, чергові прибирали клас, а на столі лежала купка зошитів з нашими контрольними.
Я швидко підмінив зошити.
На
Як кажуть, чутка йде по всьому світу. Як говориться, земля слухами повниться. Вони кидали на мене глузливі погляди.
І раптом мені стало соромно. “Нічого, – подумав я, – зараз я вас здивую”. Я піднявся з місця. “Ти що, Дмитрику?” – здивувалася математичка. І отут я одним духом виклав усю правду. У класі запанувала тиша. Хлопці вже й не посміхалися, так це й не мало для мене ніякого значення.
Я поважав себе. Я зрозумів, що готовий відповідати за свої вчинки.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)