Однієї травневої суботи ми з однокласниками зібрались іти до лісу. Плани мали грандіозні: зварити кашу, насмажити шашликів, а ще награтись і набігатись досхочу. Аж ось нарешті всі зібралися. Перевірили, чи все взяли, і хутко рушили. Сонячне проміння пестило нас, зігріваючи уже по-справжньому.
Незрівнянні аромати дарувала яскрава травнева зелень. Зупинившись на улюбленому місці, ми звично і швидко розвели вогонь, а незабаром запах польової каші уже розносився по галявині. Посмакувавши кашею, хлопці побігли грати у волейбол, за ними попрямували
Чаклувати над шашликом залишився лише Андрій – великий знавець і любитель цієї справи. Гра була чудовою, і Максим навіть роззувся – аби легше було бігати. Ось тут і сталася біда.
Побігши в кущі за м’ячем, Максим наступив на уламок скла. Хлопець скрикнув від пекучого болю, а за мить уся шкарпетка була в крові. Першою отямилася Марійка.
Вона завжди брала з собою ліки першої необхідності. Швидко обливши рану перекисом водню, туго затягла її бинтом. Першу допомогу було надано, тепер необхідно було терміново повертатись у місто.
Друзі обережно посадили Максима на велосипед і доправили до лікарні. Провідувати однокласника прийшли всім гуртом. І назавжди запам’ятали сумний урок, що бігати без взуття не можна, а тим більше бити й розкидати скло!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)