Випадок з життя: Зустріч із боровиком

Для мене зустріч із боровиком чи красноголовцем, який дуже полюбляє хвалитися своєю шапкою, завжди буває несподіваною і радісною. І я не можу, як інші, одразу хапати гриба; мені треб придивитися, присісти, погомоніти з ним, а потім уже орудувати кіскою… Ось тут я вже пильную: це ж таке місце, де не тільки земля, а дерево пахне грибами.

Я присідаю навпочіпки і тихенько придивляюсь, що робиться довкола. Тут галасувати не можна, бо гри злякається людського голосу і піде в землю.

Раптом моє серце тенькнуло, опустилось трохи вниз і радісно завмерло:

неподалік від отруйного стебла воронячого ока стоять два близнюки-червоноголовці. Вони такі молоденькі, що їхні зрошені туманом картузики не встигли відліпитись од міцних товстеньких ніжок. – Добрий день, хлопці-красноголовці!- кажу я до них, а вони мовчать. Еге, а що тільки робиться за ними!

На зарослій зозулиним льоном купинці стоїть отакенне красноголовище!

Шапка на ньому перебакирилась, завбільшки вона буде не менше полумиска, а ніжка завтовшки з мою руку. Спочатку я його називаю старостою, а далі отаманом над красноголовцями. Такого ще ніколи не бачив!

Я підбігаю до нього, приміряюся з усіх боків, милуюся, далі бережно зрізаю і кладу на бриль, бо в бриль його шапка не влазить. Буде тепер чим похвалитися дома!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Випадок з життя: Зустріч із боровиком