Дворянське суспільство в повісті “Дубровский” представлено поруч персонажів, одні йз яких зображені всебічно й повно (Троекуров, Дубровский), інші – менш докладно (князь Верейский), про третій – пригадується мимохіть (Ганна Савишна й інші гості Троекурова). Одним з головних героїв повести є Кирила Петрович Троекуров. У цій людині автор відобразила саму міцно варту на ногах частина дворянства, володарів світу, затятих прихильників кріпосного права. Саме ця частина дворянства на початку вісімнадцятого століття диктувала свої умови
Одержуючи величезні доходи від експлуатації подвла стных їм селян, поміщики не утруждали себе ніякими справами, праздно й розгульно проводячи час. Вони не бажали ніяких демократичних перетворень у країні, тому що подібні заходи загрожували їхньому безроздільному пануванню й добробуту
Що стосується Кирилы Петровича Троекурова, те “його багатство, знатний рід і зв’язки давали йому велика вага в губерніях, де перебував його маєток. Сусіди раді були догоджати найменшим його примхам; губернські чиновники тріпотіли при його ім’ї; Кирила Петрович
Науками цей норовливий російський пан себе не утруждал. Автор з явною іронією й осудом говорить, що “Кирил а Петрович виявляв всі пороки людини неосвіченого”. А тому що фізичних сил у Троекурова було хоч відбавляй, то він без кінця влаштовував у своєму маєтку всілякі розважальні заходи й давав “повну волю всім поривам палкої своєї вдачі й всіх витівок досить обмеженого розуму”. Однієї з витівок, що мала призначення звеселяння своїх гостей, а найбільше – себе, була витівка з ведмедем, якого Троекуров спеціально відгодовував у своєму маєтку, щоб при нагоді подшутить над новим гостем
Незважаючи на те, що майже кожний з гостей розпещеного донезмоги поміщика побував у кімнаті з ведмедем і не тільки відчув нелюдський страх, але й одержав фізичні каліцтва, скаржитися на Кирила Петровича ніхто не вирішувався – занадто вуж безмежної була його влада в окрузі. Більше інших розваг Кирила Петрович любив полювання із собаками, він готувався до неї заздалегідь і ретельно. Після полювання звичайно в маєток пана влаштовувалася тривала пиятика всіх її учасників.
Дуже часто друзі хлібосольного хазяїна роз’їжджалися по будинках тільки над ранок. Щоб читач одержав повне подання про розпещеність і самодурство Кирила Петровича, автор уводить у повість епізод, що докладно описує псарню поміщика, предмет його гордості й замилування
У псарні цієї “…більше п’ятисот гончих і хортиць жили в достатку й теплі, прославляючи щедрість Кирила Петровича на своїй собачій мові. Відразу перебував і лазарет для хворих собак, під доглядом штаб-лікаря Тимошки, і відділення, де шляхетні суки ощенялись і годували своїх щенят”. Яка турбота про тварин, яке шляхетність – не чи правда?
Так, все це виглядало б саме так, якби кріпосні люди цього пана, на яких тримався його добробут, жили краще собак або, принаймні, хоча б так само. Нічого не коштує Троекурову принизити людини, навіть того, до кого він харчує повагу
А не підкоритися волі деспота й самодура – значить стати його заклятим ворогом. І вуж тоді Кирила Петрович не зупиниться ні перед чим, аби тільки продемонструвати свою перевагу. Саме так він надійшов з Андрієм Гавриловичем Дубровским. Дочка свою він “любив до божевілля, але обходився
(1 votes, average: 5.00 out of 5)