Образ Кирилы Петровича Троекурова один із самих цікавих у романі. Це дуже колоритний образ.
Кирила Петрович – стародавній російський пан, від-ставной генерал-аншеф, удівець, що виховує дочку. Він дуже багатий і знатний, має численні зв’язки. Сусіди й знайомі тріпотять при одному тільки згадуванні ім’я Троекурова, багато хто з остраху го-товы догоджати найменшим примхам іменитого бари-на. Кирила Петрович подібні знаки уваги вос-приймає як належне, тому що, на його думку, іншого відношення до його особи просто бути не може.
Троеку-Рів
Троекуров, за твердженням автора, “виявляв всі пороки людини неосвіченого”. Крім того, він “звик давати повну волю всім поривам своєї палкої вдачі й всіх витівок досить обмеженого розуму”.
Кирила Петрович ні в чому не знає відмови, йому все дозволено. Він не почуває міри в їжі й два рази в не-ділю страждає від обжерливості. Крім цього, щовечора Троекуров буває “весело”.
При цьому ще “безліч босих дітлахів, як два капи-чи води схожих на Кирилу Петровича”, бігають по його маєтку, але їм не пощастило, як Сашку, бути визнаними багатим папашей.
Зі своїми двірськими пана дуже строгий, але вони ос-таются йому віддані, тому що почувають, що хазяїн їх має в окрузі великий авторитет, і це їм самим надає вазі.
Інакше, чим з іншими, складаються відносини Троекурова з Андрієм Гавриловичем Дубровским. Цей бедный, але сміливий і незалежний дворянин ви-зывает у Троекурова сьогодення повага. Однак воно швидко переміняється гнівом, коли Дубровский позволя-ет собі занадто запекло, на думку Кирилы. Пет-Ровича, відстоювати власну честь.
Троекуров ви-бирает найстрашніший спосіб мести: він намеревает-ся позбавити сусіда даху над головою незаконним шляхом, принизити, роздавити його, змусити повиновать-ся. “У тім-те й сила, – затверджує Троекуров, – що-би без усякого права відняти маєток”. Кирила Петро-Вич підкуповує суд, не замислюючись про моральну сторону справи, а коли, небагато охоловши, зважується на примирення, виявляється занадто пізно. Своє-Нравный і властолюбний пан за дві секунди разруша-ет життя не тільки свого недавнього товариша, але і його сина. “Від природи не був від корисливий, – го-ворит автор про Троекурове, – бажання мести затягло його занадто далеко…”
Троекуров, як і всі люди його кола, має излюб-ленні забави. Тільки забави Кирилы Петровича навряд чи здадуться розумними людині здравомыс-лящему. Страшним і жорстоким випробуванням стано-вится для багатьох гостей Троекурова зустріч із медве-дем. Незвичайне задоволення випробовує ба-рин, бачачи, як метається з кута в кут до смерті налякана людина, оказавшийся один на один зі здоровенним ведмедем.
Загальному осміянню претак-ет Кирила Петрович того, кому “пощастить” виявитися в таємній кімнаті, і він анітрошки не заду-мывается, що не тільки піддає іншої людини смертельної небезпеки, але й наносить йому важку ду-шевную травму. Теперішнім потрясінням стає для Кирилы Петровича мужнє поводження Де-Форжа, що, не здригнувшись, стріляє у тварина, тому що по-іншому свою честь у даній ситуації за-щитить не може. Тільки такі вчинки, смілив і розпачливі, змушують Троекурова побачити в челове-ке людини.
Не менш яскраво розкривається характер Троекурова у взаєминах з дочкою. Незважаючи на любов до Маші, Кирила Петрович у звертанні з нею так само норовливий, часом навіть суворий і твердий, тому меж-ду батьком і дочкою немає довірчих відносин. Читання романів заміняє Маші живе спілкування із близькою людиною. Благання й сльози дочки, принуж-даемой іти заміж за нелюбимого, але богатого стари-ка, не торкають Троекурова.
Він залишається, твердий у своєму намірі й, вступивши в змову з Верейским, хладно-кровно віддає за нього Машу. Адже багатство – выс-шая цінність для Кирилы Петровича, і щастя єдиний-ственной дочки в порівнянні із цим – ніщо.
В образі Троекурова А. С. Пушкін викриває мно-гие пороки, властиві вищому стану того часу: щиросердечну черствість, розумову ограни-ченность, розбещеність вдачі, непомірне вла-столюбие й свавілля.
Дія роману відбувається в 1820-е роки, але соз-дається враження, що цей добуток актуально й для нашого часу