Роман О. М. Толстого для мене, людини, що цікавиться історією Росії, має особливу цінність. У романі ми знаходимо опис епохи, опис характерів (як характерів народних, так і характерів аристократів). Простежуються такі нитки, що зв’язують народ і владу. З роману Толстого ми одержуємо повну картину взаємин влади з народом і народу із владою, так хвилюючі розуми багатьох істориків, так важливу для мене.
Проблема взаємин народу й держави – це, без сумніву, вічна проблема Росії. Звичайно ж О. М. Толстой не міг обійти її у своїй творчості. Адже
Толстому довелось жити й творити в дуже непростий і суперечливий період нашої історії, коли, на мою думку, проблема взаємин народу із владою придбала небувалу гостроту. Тому правомірно звертання письменника до джерел, до нашої історії.
Адже й зрозуміти й осмислити минуле – це значить зрозуміти й осмислити сьогодення й майбутнє (на мій погляд, це твердження не вимагає доказів). Епоха петровських реформ, непрямих перетворень життя Росії початку XVІІІ століття, як не можна краще, на мій погляд, допомагає
Тема взаємини народу й держави виразно проступає з перших сторінок роману. Цар помер, починається неясний час. У романі показане хвилювання народу за свою долю Росії. Толстой вірно показав, що росіянин народ не мислить своєї долі у відриві від долі Батьківщини. Правда, за моїм переконанням, народ Росії схильний бояться різких, корінних перебудов як життя держави, так і перебудов життя власної.
Можливо, тому прихильники царівни Софії, що хотіла безтурботного правління “по-старому”, зуміли направити народ проти Петра, від якого чекали перетворень. Сцени вбивства Матвєєва, народних хвилювань ще раз підкреслюють острах народу за своє майбутнє. Неосвічена народна маса не позбавлена можливості зрозуміти необхідність змін (можливо, цим і викликані теперішні наші проблеми).
Росте молодий цар, росте й невдоволення народу урядом Софії. Петро починає знаходити підтримку народу. Але Сашка Меншиков, виходячи з народу, стає його головним помічником. Із селянських дітей сформовані Преображенський і Семеновський полки, що так славно послужили Батьківщині.
Прийдучи до влади, Петро починає реформи. Починає він їх жорстоко. Але Толстой, на мій погляд, вірно виправдує цю жорстокість. “Темний” люд не має сил зрозуміти своє благо, цим і викликане насильницьке його залучення в зміни.
Петро, насаджуючи звичаї, далекі російському способу життя, викликає народне невдоволення, що вилилося в стрілецький бунт. Жорстокою розправою з бунтівниками Толстой показує небажання держави зрозуміти психологію народу. Це, мені здається, головна проблема відносин влади й народу в Росії.
Величезна, на мій погляд, заслуга О. М. Толстого полягає в тому, що він зумів показати не тільки протистояння народу й влади, але і єднання його з державою. Такий приклад – сцени боїв зі шведами. У цих сценах чудово показане єднання влади з народом, і насамперед на прикладі пануючи. Петро допомагає перетаскувати пушки, перебуває в самій гущавині боїв, веде розмови із солдатами.
Отут Толстой показав, як зникає прірва, що розділяє владу й народ. Народ єдиний, народ могутній виступає на перший план. Але в той же час у мене викликає глибоке почуття гіркоти та обставина, при якому народ і влада об’єдналися.
Невже це можливо лише перед особою зовнішньої небезпеки? Поки я доходжу висновку, що так.
Задумавши будівництво Петербурга на відвойованому усті Неви, Петро знову починає прокладати той рів, ту прірву, що стоїть перед народом і владою. Місто росте “на костях”. Це служить ще одним підтвердженням: єдність народу й влади в мирний час недосяжно.
Для мене у романі Толстого “Петро І” відносини народу й влади стали у всім їхньому різноманітті й протиріччі. Для себе автор вирішує проблему однозначно: він заперечує насильство держави над народом, чим би воно не виправдувалося. Вирішити для себе це питання повинен кожний. Моя точка зору збігається з точкою зору автора.
Навряд чи можна виправдати страждання народу благими намірами.
Епоха петровських перетворень і особистість Петра І привернули пильну увагу Толстого ще до появи роману. Очевидно, автор знаходить певні паралелі й переклики того часу й періоду двадцятих – тридцятих років XX століття в Росії.
Фігура Петра в зображенні Толстого багатопланова й складна. Образ пануючи даний у розвитку. На початку роману Петро – хлопчик, що люто відстоює своє право на престол, довготелесий і кутастий. Йому доводиться пережити багато страшних моментів: убивства, змови, втеча, бунт стрільців, страти провинених і непокірливих.
Поступово з юнака виростає державний чоловік, проникливий дипломат, досвідчений безстрашний полководець.
Письменник зображує Петра таким, про який Пушкін писав: “Він всеосяжною душею на троні вічний був працівник”. Образ пануючи даний у постійній динаміці, стрімкості, він рветься вперед, штовхаючи Росію на нові шляхи. Владний чотирнадцятьма ремеслами, Петро найменше піклується про збереження “царственої величі”. Толстої зображує його на прийомі в посла й у ковальського горна; прикріпляючи снасті на вітрильнику й у бої зі шведами; у царських покоях поруч із Наталею Кирилівною й у трактирі Монса.
Петро дійсно великий своєю енергією, розумом, волею.
Великий він і тоді, коли, знехтувавши вікові підвалини, велить “знатність по придатності вважати”. Він цінує талановитих людей, дає їм можливість розвити свої здатності, щедро нагороджує за талант і працьовитість.
Але роман – не тільки “життєпис” царя Петра І, зобразити особистість великої людини неможливо поза історичним контекстом. Толстой відтворить основні політичні й історичні події рубежу XVІІ-XVІІІ століть (стрілецькі бунти, Азовські походи, війну зі шведами, будівництво Петербурга). Епоха Петра не визначається тільки подіями російського масштабу.
Толстой зображує європейських політиків і державних діячів; на сторінках роману з’являються Карл, Август, турки, поляки, шведи.
Епоха Петра створюється й зображенням його сподвижників: Олександра Меншикова, Олексія Бровкіна, Микити Демидова, який ви двинувся з низів і із честю, що боролися за справу Петра й Росії. Серед сподвижників Петра чимало й нащадків знатних родів (Родомановський, Шереметєв, Репнін), які служать цареві і його прогресивній справі.
Основний конфлікт епохи в зображенні Толстого полягає в тому, що Петро, що прагне зрушити Росію з мертвої крапки, що думає про майбутнє росіян людей, добуває засобу для реформ у тих, заради кого вони відбуваються. Нові податки, утиски викликають стихійний народний протест, шумування й невдоволення: “Третю шкіру з мужика б’ють. Оброчні – плати, кормові бояринові – дай, в скарбницю – плати, бруківки – плати, на базар виїхав – плати”.
Толстой розгортає у романі широку картину народного життя Росії тієї епохи. Характер, погляди, симпатії й антипатії народу особливо яскраво проявляються в “масових сценах”. Злиденні, розкольники, селяни, серед яких виділяються образи Цигана, Федьки Умийся Брудом, Жело, Воробйових, Голикових, – такий народ у романі, багатоликий, що бореться, страждаючий.
Толстой не встиг завершити роман. Але з його сторінок встають образи тієї епохи й Петра І – перетворювача й державного діяча, кровно зв’язаного зі своєю державою й епохою.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)