Жив-Був король, що найбільше на світі любив наряджатися. Він витрачав на нові плаття всі свої гроші. Паради, театри, заміські прогулянки залучали його тільки тому, що він міг здатися в новому вбранні.
Про інших королів часто говорять: “Король у раді”, про нього ж говорили: “Король у гардеробної”.
Один раз із іншого королівства з’явилися двоє ошуканців і видали себе за ткачів Вони сказали, що можуть виготовляти тканина, що відрізняється дивною властивістю – ставати невидимою для всякої людини, що не на своєму місці або непроходимо
Нехай скоріше виготовлять для мене таку тканину”. Він дав ошуканцям грошей, шовку, золота для прикраси тканини.
Вони все це приховали, а самі цілі дні сиділи за порожніми верстатами й нічого не робили. Поголоска про дивовижну тканину облетіло весь місто Кожному хотілося виявити дурість або непридатність іншого. Король захвилювався: “Хочеться подивитися на тканину.
Але… раптом я нічого не побачу?
Раптом
– Уж він-те розгляне тканину: він розумний і із честю займає своє місце”. Старий-Міністр нічого не бачив, а нахабні ошуканці розхвалювали візерунок, поправляючи неіснуючі складки Міністр не знайшов у собі сил зізнатися, що він нічого не побачив. Адже його проженуть!
Скажуть: “ПРО, так ти, старий дурень, займаєш не своє місце!” І міністр доповів королеві, що тканина чудова.
Інші важливі особи слідом за міністром повторювали, як прекрасний виріб ткачів А вони тільки вимагали (нібито для роботи) нових шовків і золота побільше. Нарешті й сам король відправився помилуватися дивиною, поки вона ще не знята з верстата. Він прийшов до ткачів із цілої звитої придворних і сановників.
І кожний захоплювався, уявляючи, що всі інші бачать тканину. Король не хотів зізнатися, що нічого не бачить. Звита короля дивилася в усі очі, але бачила не більше, ніж він сам; і проте все в один голос повторювали: “Дуже, дуже мило! ” – і радили королеві зробити собі із цієї тканини вбрання для майбутньої врочистої процесії.
Обманутий король нагородив хитрунів лицарським хрестом і подарував їм звання придворних ткачів. Шахраї сказали, що вони не тільки ткачі, але й кравці. Вони причинялися, що знімають тканина з верстатів, кроять її більшими ножицями й потім шиють голками без ниток.
Неіснуючий костюм вони “надягали” на роздягненого догола короля, присуджуючи: – От панталони, от камзол, от каптан! Чудесне вбрання! Легкий, як павутина, і не відчуєш його на тілі!
Але в цьому-те й вся принадність!
Король прямував по вулицях під розкішним балдахіном, а люди, ті, що зібралися на вулицях, говорили: – Ах, яке гарне це нове плаття короля! Як чудно сидить! Яка розкішна мантія!
Жоден людина не зізналася, що нічого не бачить, ніхто не хотів зізнатися, що він дурний або сидить не на своєму місці. Жодне плаття короля не викликало ще таких захватів. – Так адже він голий! – закричав раптом якийсь маленький хлопчик.
– Послухайте-Ка, що говорить безневинна дитина! – сказав його батько, і всі стали пошепки передавати один одному слова дитини. Після слів хлопчика всі зрозуміли, що обмануто, що король-те справді голий Король зрозумів, як він помилявся, але… Треба ж було довести церемонію до кінця! “І він виступав під своїм балдахіном ще величніше, і камергери йшли за ним, підтримуючи мантію, який не було”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)