“Немає рано почуття в ньому охолонули ” (образ розчарованого героя в романі А З Пушкіна “Євгеній Онєгін”) (варіант 1)

У Росії почалася затяжна реакція, що коли мислить і ится частина російського суспільства виявилася не при справах, і в результаті деякі були змушені зі скандалом піти у відставку, а деякі – поповнити ряди антиурядових організацій. Але залишався ще й третій варіант – бездумно проживати власне життя, нудячись від неробства й бездіяльності, від неможливості реалізувати свій внутрішній мир, коли здатності й потенції особистості виявлялися зовсім незатребуваними. Таку сформовану ситуацію дуже чітко сприйняла російська Література й відобразила

цю третю категорію російського освіченого суспільства, створивши цілий ряд образів “зайвих людей”. Поклав початок цьому ряду Грибоєдов, створивши у своїй безсмертній комедії “Горі від розуму” образ Чацкого.

Пушкіна ж значно продовжив і розширив почате Грибоєдовим у своєму романі “Євгеній Онєгін”.

Онєгін, що з’являється перед читачем на перших сторінках роману, дуже схожий із традиційним романтичним розчарованим у житті героєм, похмурим денді. Його Історія цілком звичайна: він належить до верхівки російського суспільства, одержав цілком стерпне утворення, але не знайшов покликання

й направив всі сили на збагнення “науки страсті ніжної”, у чому неабияк превстиг, а превстигши, втратив усякий інтерес до того, що був довгий час стрижнем всього його життя. Пушкіна акцентує увагу й на іншому моменті: “але праця завзятий йому був тошен”. Це вказівка, що Онєгін – герой більше пізнього часу, чим, наприклад, Чацкий.

Для Онєгіна Війна 1812 року, надії на зміни ніколи не були сьогоденням, а тільки минулим, що йому може бути відомо тільки по оповіданнях. У героя роману Пушки95 Олександр Сергійович Пушкін на, на відміну від Чацкого, немає ніяких причин для того, щоб прагнути утворюватися, освічуватися, писати й перекладати. Мир освіти й прагнень до реалізації себе в ім’я батьківщини й держави для нього значить украй мало.

Онєгін практично нічого про нього не знає – не в силу неуцтва, але в силу того, що живим для нього цей мир ніколи не був, не був хоча б потенційно пов’язаний з реальністю, завжди залишаючись якоюсь абстракцією (хоча й досить цікавої для розвитку розуму – видимо, цим можна пояснити читання Адама Смита).

Онєгін приїжджає в Село – і його положення в очах інших міняється, його починають розглядати місцеві поміщики, сусіди, як небезпечного вільнодумця. Тут їхня точка зору принципово розходиться з авторської, чого не було в першому розділі, коли Онєгін сприймався як розчарований романтичний герой. Тепер же він для автора тільки “добрий малий”, а в його нудьгуючій ліні не спостерігається зовсім нічого романтичного. Це навіть не свідчення розчарованості в житті й собі самому, а банальна нудьга – свідчення цілком певної щиросердечної порожнечі, що йому в селі виявляється зовсім нема чим заповнити. У нього немає нічого загального зі своїми сусідами, оскільки кругозір і рівень утворення явно Онєгіна над ними піднімають, він вибивається із цього середовища.

Але не більше того.

Примітним тут стає те, що чим ироничнее ставиться до свого героя автор, чим язвительнее його опису времяпрепровождения Онєгіна в селі, тим більше в ньому бачить Тетяна, тим восторженнее його сприймає, грунтуючись на своєму “солідному” досвіді читання французьких романів. Вона дивиться на життя крізь призму прочитаних нею книг і намагається вгадати в Онєгіні риси улюблених нею літературних героїв. Вони “усе для мрійниці ніжної / У єдиний образ облеклись, / В одному Онєгіні злилися”.

Саме в такого, придуманого нею Онєгіна Тетяна й закохується. Необхідно відзначити те, що зі складних образів Тетяни й Онєгіна стають очевидними їхня близькість і значною мірою подібність. Вони обоє вибиваються з навколишнього середовища, будучи на неї зовсім несхожими, обоє шукають щось, не задовольняючись навколишнім світом. І Пушкін, таким чином, указує на те, що, будь сам Онєгін іншим, вони знайшли б один одного, але цього в підсумку не відбувається. Важливо й те, що сам Онєгін одночасно розпізнає й не розпізнає Тетяну як свою суженую, виділяючи із усього оточення, але не намагаючись сполучити із собою, задуматися про неї з погляду себе й стосовно до себе.

Його інтерес до Тетяни обмежується зарозумілою радою, що він дає Ленскому: “Я вибрав би іншу, коли б я був, як ти, поет”. Онєгін “бачить” її, але відповісти взаємністю на її почуття означає взяти на себе якусь відповідальність, зробити якийсь значний крок, коли він уже, як йому здається, у стані вгадати фінал їхніх можливих відносин.

Онєгін втрачає свою можливу щасливу долю, предпо читаючи “спокій і волю”. Він досить чемно й навіть ласкаво осаджує Тетяну на побаченні, граючи роль світського до мозку костей людини, у цьому ж амплуа він доглядає за Ольгою й, нарешті, убиває Ленского – так само як світська людина, змушений додержуватися законів честі, уб’є за законами “світської ворожнечі”. Світський початок тріумфує в герої, що, як принаймні здається, світло нехтує й давно “переріс” його умовності. І тут навіть у закоханої Тетяни з’являється питання, “вуж не чи пародія він”, – у герої відсутній власна тверда позитивна підстава життя, його розчарованість веде лише до нескінченної зміни масок, кожна з яких йому знайома. І із цього моменту героїнею роману стає саме Тетяна Ларіна, саме її точка зору на героя тепер і далі збігається з авторської.

Шляхи Онєгіна й Тетяни розходяться. Онєгін мандрує по Росії, проводить значний час за кордоном, тоді як Тетяна виходить заміж. Їм призначено зустрітися знову. Тетяна пройшла світську школу, не втративши своїх кращих рис. Випадково зустрівши її, герой закохується-ситуація повторюється, але вже як у дзеркальному відбитті.

Татьянин відмова перекреслює всі надії Онєгіна на щастя в житті, але одночасно робить у ньому самому переворот почуттів.

Фінал роману залишається відкритим. Розчарований герой не зміг знайти застосування собі й своїм здатностям; розтративши себе попусту, він пропустив своє щастя, не довідався його. Така доля талановитої людини в епоху російського безвременья, такий шлях, по якому проводить його власне розчарування у всім і у всіх