І дія
З хати виходить дівчина Наталка з відрами і, підійшовши до річки, співає пісню “Віють вітри, віють буйні”, яку закінчує словами: “Петре! Вернися до мого серця!”
До неї підходить возний Тетерваковський і починає залицятися, освідчуючись їй канцелярською мовою. Наталка йому відмовляє, говорячи, що він пан, а вона сирота, він багатий, а вона бідна, він возний, а вона простого роду, – отже, йому не пара. І хай не жартує, адже все її багатство – добре ім’я, яке може постраждати через його розмови.
Тут з’являється виборний
Макогоненко розповідає історію Наталки, що вона відмовляє всім женихам, бо любить Петра, годованця її батьків, який пішов кудись ще чотири роки тому. Жили вони
Терпилисі довелося перейти жити в село. А Наталка все сподівається повернення коханого. Дівка вона добра, роботяща, себе й матір римує своєю працею.
У цей час Наталка сидить сумна в хаті і шиє. Мати докоряє їй, що вона відмовляє всім женихам. І Наталка задля спокою матері обіцяє, що вийде за першого, хто посватається, сподіваючись, що найближчим часом після її відмов цього не станеться.
Аж тут приходить Макогоненко і починає вмовляти Наталку вийти за возного. Матері дуже подобається такий багатий і письменний жених. Вони вдвох натиснули на Наталку, картаючи її, що не жаліє матері, не хоче забезпечити тій спокійну старість.
Дівчина обіцяє все стерпіти заради спокою й благополуччя неньки.
II дія
Сільською вулицею йде парубок Микола. Він сирота, без талану, без притулку. Тому вирішує йти до чорноморців, яких любить за їхні козацькі звички. У цей час з’являється Петро, наспівуючи пісню “Сонце низенько, вечір близенько”.
Він після мандрів повертається в Полтаву. Парубки розговорилися й одразу заприятелювали, бо обоє сироти.
Неподалік від них із хати Терпилихи виходять возний із шовковою хусткою на руці й виборний з рушником через плече – щойно відбулося сватання найкращої дівчини у селі – Наталки.
Петро, почувши це ім’я, починає розпитувати, що за дівчина та звідки, і дізнається, що це і є його кохана. Він у розпачі. Микола, побачивши його стан, здогадується, що перед ним Наталчин коханий Петро. І береться допомогти йому.
Викликає з хати Наталку. Дівчина сумує і говорить, що краще у Ворсклу кинутись, ніж вийти заміж за нелюба. Побачивши Петра, вона говорить, що поданий возному рушник нічого не значить, – вони з коханим все одно будуть разом.
На вулиці з’являються возний, виборний і Наталчина мати. Терпилиха лякається, побачивши Петра, і просить його піти геть, щоб не завадити одруженню. Возний теж проганяє, погрожує матері в’язницею за зламане слово. Петро, побачивши таке, вмовляє Наталку скоритися, бажає їй щастя й хоче віддати гроші, які заробив, щоб чоловік потім не дорікав їй бідністю.
Возний, побачивши щиру любов дівчини й парубка, вирішує хоч раз у житті зробити добру справу – він відступається від нареченої і просить Терпилиху благословити дітей. Усі в захваті, а Микола проголошує: “От також то наші полтавці! Коли діло піде, щоб добро зробити, то один перед другим хватаються”.
Наталка співає свою й Петрову улюблену пісню “Ой я дівчина Полтавка”.
Коментар
Ставши директором Полтавського театру, І. Котляревський відчув бідність українського репертуару. Тому написав п’єсу, в якій представники простого народу виходять на сцену як герої, гідні по ваги й наслідування. Наталка, бідна проста дівчина, йде на самопожертву заради спокою матері – погоджується вийти заміж за нелюбого багатого чоловіка. Коли ж з’являється її коханий Петро, вона сміливо бореться за своє щастя, відмовляє возному, незважаючи на його погрози.
Той чи не вперше в житті виявляє благородство і сприяє поєднанню молодих. “Наталка Полтавка” – це перша соціально-побутова драма з селянського життя в усій європейській літературі; написана вона з використанням елементів гумору та сатири й до цього часу з успіхом іде в театрах.
ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ
(1769-1838)
І. П. Котляревський – полтавець, з родини небагатих дворян Навчався в Катеринославській духовній семінарії Полтави, служив у Новоросійській канцелярії, учителював у поміщицьких сім’ях. Завжди цікавився фольклором та звичаями українського народу. 16 років провів на військовій службі, брав участь у російсько-турецькій війні, виявивши неабиякий військовий та дипломатичний дар. У 1812 році він сформував український козацький полк для боротьби з військами Наполеона.
Весь час знаходився у вирі громадського та культурного життя. Був директором Полтавського театру, наглядачем Будинку виховання дітей бідних дворян, попечителем благодійно-лікувального закладу в Полтаві. Його найвідоміші твори – поема “Енеїда” і п’єса “Наталка Полтавка” – написані живою розмовною мовою. І. П. Котляревського вважають зачинателем нової української літератури.