Поема Некрасова “Кому на Русі жити добре” була як би відступом від загальної думки багатьох добутків того часу – революції. До того ж майже у всіх добутках головними героями були представники вищих станів – дворянства, купецтва, міщанства. У поемі ж головні герої – колишні кріпаки, що стали вільними після указу 1861 г.
А головна ідея роману полягала в пошуку щасливих людей у Росії. Семеро мужиків, головних героїв поеми, висували різні гіпотези із приводу самої щасливої людини в Росії, і це були, як правило, люди богатие, які зобов’язані
Селяни – самий бедний і безправний клас, і шукати серед них щасливого більш ніж дивно. Але щастя є й серед селян, але в той же час нещасть у них набагато більше. Щасливі селяни, звичайно, своєю волею, котрую вони одержали вперше за сотні років. Щасливі по різних причинах: одні щасливі незвичайно більшим урожаєм, інші своєю великою фізичною силою, треті – удалою, непитущою сім’єю.
Але проте назвати селян щасливими, навіть ледве – ледве, складно.
А тепер по порядкуе Селяни звільнені. Це таке щастя, що вони не бачили сотні років, і, можливо, яке вони взагалі ніколи не бачили. Саме щастя звалилося досить зненацька, багато хто були до нього не готові й, виявившись на волі, були пташками, вирашенними в клітці, а потім випущеними на волю. У результаті чого новий клас – временнообязанние, звільнені селяни ставав найбіднішим. Поміщики раздовать свою землю не хотіли, і майже вся селянська земля належала або поміщикам, або громаді.
Селяни не стали вільні, лише знайшли новий вид зависимомти над собою. Звичайно ця залежність не така, як кріпосна, але це була залежність від поміщика, від громади, від держави. Назвати це повною волею або щастям дуже складно.
Але звиклий до всьому російський народ міг знаходити й отут щасливі моменти. Для російського мужика найбільше щастя – горілка. Якщо її багато, то мужик стає дуже щасливим.
Для російських бабів щастя – гарний урожай, прибраний будинок, нагодована сім’я. Таке бувало досить рідко, тому баби були менш щасливі, чим мужики. Діти селянські були теж не дуже щасливі. Їх змушували працювати за дорослого, але при цьому є за дитину, бігати за горілкою, вони постійно одержували від п’яних батьків і самі, виростаючи ставали ними. Але були окремі особистості, які вважали себе щасливими – люди, які радувалися тому, що звичайній людині може бути огидно або незрозуміло.
Один радувався тому, що у свого поміщика він був “улюблений раб”. Він допивав за ним і його звитої кращі заморські вина, доїдав кращі блюда й болів “царською” хворобою – подагрою. Він був щасливий по – своєму і його щастю варто поважати, але мужикам звичайним це дуже не сподобалося. Другу радувалися хоч якому – те врожаю, що міг їх прокормити. І це було дійсно щастя для тих селян, яким було зовсім не до радості, настільки вони були бідні. Але не такого счатья шукали сім мандрівників.
Вони шукали щастя щирого, цілковитого, а значить такого, при якому більше нічого не треба. Але знайти таке щастя не можна. Отут не говориться навіть про селян, у вищих станів теж завжди є свої проблеми. Поміщики ніяк не можуть бути щасливі, тому що пройшло їхній час. Кріпосне право скасували й поміщики разом із цим втратили величезний вплив свого стану, а значить і ніякого щастя в нхи в житті не було.
Але це поміщики, а Мова йшла окрестьянах.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)