8 клас
Вперше я почула вірш “Айстри” на уроці української літератури. Коли вчителька закінчила його читати, у класі ще кілька хвилин панувала тиша – ми були вражені віршем.
Вірш подібної сили могла створити лише людина, яка жила Україною, вболівала за український народ, але, побачивши, “що вколо – тюрма”, поступово втрачала надії. Олександр Олесь, поет-вигнанець, засмучений долею Вітчизни, написав цей вірш.
Айстри розцвіли серед ночі. Були вони яскравими й пишними, сповненими надій. Незабаром прийде ранок, усміхнеться
І в мріях ввижалась їм казка ясна,
Де квіти не в’януть, де вічна весна…
Та що це? Не вічна весна, а похмура осінь панує над світом. Щоранку айстри прокидались з новими надіями, але все було марно.
А ранок стрівав їх холодним дощем,
І плакав десь вітер в саду за кущем…
Мрії танули. Сподіватись не було на що. Чи варто жити далі?
Схилились і вмерли… І тут, як на сміх,
Засяяло сонце над трупами їх!..
Айстри загинули, не дочекавшись кращої долі, а над ними зійшло запізніле сонце – символ нового життя.
“Айстри” – прекрасний ліричний
Трагедія розчарованих айстр справила неабияке враження на мене. Мабуть, не тільки на мене, бо в класі була така тиша, що чулось, як “марили айстри в розкішнім півсні…”
(2 votes, average: 4.00 out of 5)