Критика “Чари ночі” Олександр Олесь

Олександр Олесь – один з найталановитіших співців кохання, пристрасті, радості від земної любові закоханої людини. Його вірш ” Чари ночі ” став однією з найулюбленіших у народі пісень “Сміються, плачуть солов’ї”. І не дивно: За жанром цей твір – романс.

“Життя – єдина мить, / Для смерті ж – вічність ціла”. Справді, життя пролітає, як одна мить. За щоденними турботами людина не встигає рахувати не те що дні, а й роки.

Треба робити все, щоб не прожити життя марно, щоб залишити по собі гарну пам’ять нащадкам.

Весна

– час, коли природа пробуджується від зимового сну. Люди, зачаровані красою оновленої природи, прагнуть співати, любити і жити, вливши свій струмінь життя “в шумляче море”. Поет підкреслює, що навіть природа хоче допомогти закоханим. Солов’ї попереджують, що молодість у людини буває лише раз, так само, як і раз буває справжнє кохання, тому треба ловити кожну мить, насолоджуватися хвилинами щастя.

Отже, краса життя, краса кохання – понад усе. Такий провідний мотив твору.

Продовжуючи народнопісенну традицію, поет будує вірш на наскрізному паралелізмі “людина – природа”. Численні персоніфікації

підкреслюють злитість природи й людини у прагненні жити, кохати й бути щасливим. Проступає в поезії традиційний для митця контраст (“Гори!

Життя єдина мить, / Для смерті ж – вічність ціла”). Він особливо підсилює, загострює спалах радості, кохання.

ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ

ЧАРИ НОЧІ Сміються, плачуть солов’ї І б’ють піснями в груди: “Цілуй, цілуй, цілуй її, – Знов молодість не буде! Ти не дивись, що буде там, Чи забуття, чи зрада: Весна іде назустріч вам,

Весна в сей час вам рада. На мент єдиний залиши Свій сум, думки і горе – І струмінь власної душі Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя! Чаруйсь, хмелій, впивайся І серед мрій і забуття В розкошах закохайся. Поглянь, уся земля тремтить В палких обіймах ночі,

Лист квітці рвійно шелестить, Траві струмок воркоче. Відбились зорі у воді, Летять до хмар тумани…

Тут ллються пахощі густі, Там гнуться верби п’яні. Як іскра ще в тобі горить І згаснути не вспіла, – Гори! Життя – єдина мить, Для смерті ж – вічність ціла.

Чому ж стоїш без руху ти, Коли ввесь світ співає? Налагодь струни золоті: Бенкет весна справляє. І сміло йди під дзвін чарок

З вогнем, з піснями в гості На свято радісне квіток, Кохання, снів і млості. Загине все без вороття: Що візьме час, що люди,

Погасне в серці багаття, І захолонуть груди. І схочеш ти вернуть собі, Як Фауст, дні минулі…

Та знай: над нас – боги скупі, Над нас – глухі й нечулі… ” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Сміються, плачуть солов’ї І б’ють піснями в груди: “Цілуй, цілуй, цілуй її – Знов молодість не буде!”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Критика “Чари ночі” Олександр Олесь