Іван Якович Франко… Неповторний геній українського народу. Один із тих, пам’ятник кому пропонував звести Олесь Бердник, коли мова заходила про Українську Духовну Республіку.
Син України і її Каменяр.
Можна іще багато слів сказати про цю видатну людину, та всі вони будуть пусті і якісь несправжні, коли не зачіпати його творчість. Якби нам було дано порівнювати, то Франка можна було б порівняти з такими велетнями світової культури як Данте або Шекспір, Гете або Пушкін. Але ми не будемо порівнювати, бо “кожне порівняння кульгає”,
Нехай Франко залишиться Франком.
Що знаємо ми про нього, про його життя, про його страждання і надії? Все – і нічого. Що можемо сказати ми, коли читаємо його неповторні твори: вірші і повісті, поеми і критичні статті? Знову все – і нічого. Можна розгорнути будь-яку його збірку і не відчути нічого, але той, хто так зробить – то черства людина, у її душі найтонші струни вже давно відмерли.
Його титанічний труд не був належно поцінований сучасниками. Франка мучила трагічна самотність, неприйняття і нерозуміння загалом його подвижницьких зусиль, його світлих намірів і домагань:
Так.
Нас вчили: Франко – незламний борець-революціонер. І справді:
Ми ломимо скалу, рівняєм правді пути, І щастя всіх прийде по наших аж кістках…
Ці рядки з “Каменярів” – найвеличнішого гімну людській упертості в кращому розумінні цього слова. Але радянський офіціоз зробив з нього ідола соціалістичної революції, і ми вже не сприймали подібну літературу. Але вдумаймось: це був чи перший заклик до відкритої боротьби, сам народ, здавалось, говорив устами поета, змучений і пригноблений народ. Це була принципово нова лірика, що відкривала нові творчі і політичні горизонти в українській літературі.
Збірка “З вершин і низин” займає визначне місце у творчості поета. Та чи не найголовнішою його працею стала поема “Мойсей”.
Це підсумок його глибинних роздумів над проблемою пророка і народу, тривожних переживань поета за долю народу, його громадсько-політичний поступ. Неперевершена і Франкова інтимна лірика. Деякі його вірші із збірки “Зів’яле листя” стали народними піснями (“Ой ти дівчино, з горіха зерня”).
Пісні у ній – “то голосні ридання”, “підстрелені пташки”, зойки враженого серця.
Нерозділене кохання залишило по собі “невтишиму тоску”, засипавши снігом сподіване: “замерзли мрії в серці молодечі, ілюзії криниця пересохла”. І знову трагічне непорозуміння.
Автора звинувачували в “трусості”, “втечі з борні”, декадентстві та песимізмі, навіть найближчі друзі назвали його “чоловіком слабої волі”. А до читачів промовляв сорокарічний стомлений чоловік зі збитим в кров серцем, якого все ж не зломили життєві незгоди і болі. Значення творів Каменяра для української культури важко переоцінити.
Він – один з титанів, наша слава і гордість.
Читання його творів збагачує думки і почуття, примушує до аналізу нашого власного життя, усіх тих процесів, що відбуваються сьогодні в Україні.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)