Події, що відображені в п’єсі Б. Брехта, відносяться до першої половини Тридцятилітньої Війни і тривають близько дванадцяти років. Починаються вони з весни 1624 року і закінчуються у січні 1636 року. Маркітантка Ганна Фірлінг, яку прозвали Матінка Кураж за її жвавість и спритність, колесила по шляхам Війни на своїй підводі, набитій найрізноманітнішими товарами: від їжі и шкірі до шовкових сорочок и гудзиків. Возили підводу на собі два хлопці, сині Ганни – Ейліф и Швайцеркас, а в критому фургоні сидить сама Матінка Кураж та її донька – німа
Ганна Фірлінг – породження свого часу та його жертва. Вона практична жінка, наділена діловою хваткою, вона знає, як заробити на війні, тому стає маркітанткою, обслуговуючи війська. Вона вміє зухвало пояснюватися з патрульними и дерти три шкури з жадібного офіцера чи солдата. Усе її багатство – фургон з товаром і троє дітей.
Це багатство маркітантки і матері.
Матінка Кураж – характерний типаж та індивідуальність. Вона типова, як породження війни і міщанського практицизму, вона індивідуальна, як образ, повний чарівності, шарму і життєвої енергії.
Матінка Кураж повністю цілеспрямована людина.
Після зміни в його п’єсі все було жорстко и недвозначно: Матінка Кураж відмовлялася пожертвувати товаром заради порятунку солдат, сорочки у неї виривали священик і Катрін.
Матінка Кураж – це багатоплановій образ: вона то жорстока і невблаганна, то відважна і добра. Незмінно в ній тільки одне – прихильність до кибитки з товаром. У кінці п’єси Б. Брехт ставить героїню перед моральним вибором. Закоханий у неї кухар Пітер, відчайдушній серцеїд и цинік, пропонує їй тихе місце в Голландії, свій будинок і свій кабачок. Пітер любить Ганну, а вона кохає Пітера.
Умова Тільки одна: Матінка Кураж повинна залишити в розореній Німеччині Катрін, що стала тягарем. І замерзла, голодна мати заради безнадійної і постійно похмурої доньки відмовляється від власного щастя.
Інакше було з синами. Вербувальники насильно відвезли Ейліфа, а необхідність рятувати засудженого до розстрілу Швайцеркаса бореться в нею зі скупістю. Матінка Кураж ніяк не може заплатити за життя сина таку ціну.
Колі ж вона все таки вирішує все зробити, вже пізно. Син страчений. Навіть у сцені, коли Ганна винна впізнати в убитому свого сина, видно її розсудливість.
Вона зненацька німіє подібно до своєї позбавленої дару мови доньки, крик застряє в її горлі.
Досить часто у виставах цей епізод намагалися переглянути, вважаючи, що крик головної героїні п’єси повинен бути чутним публіці. Але сила сцени саме в цьому німому, беззвучному крику. Матінка Кураж не може кричати вголос, бо тоді офіцері заберуть і її, і Катрін.
Жорстокість і мудрість героїні підказує їй: синові Вже не допомогти, а над нею и дочкою нависла небезпека. І Матінка кураж відмовляється навіть від тіла свого сина. Автор не випадково звернувся саме до образу жінки, яка служить війні. Жінка и війна несумісні, особливо якщо у жінки є діти.
Ні талант, ні кмітливість не допомагають Матінці Кураж врятувати своїх дітей.
Сама вона – втілення війни, причина загибелі трьох близьких їй людей. Ейліфа вбили за його непосидючість, Швайцеркаса – за чесність, Катрін – за доброту. За її міркою ніхто з них не був справжньою людиною, тому всі вони і загинули.
Антиподом Ганни Фірлінг у п’єсі стає Катрін, на все життя покалічена війною дівчина, на яку нещастя сипались без зупинки і будь-якої пощади. Вона позбавлена любові, але переносить усі свої жіночі почуття на дітей, яких їй самій не судилося мати. Ціною свого життя убога дурочка Катрін рятує від загибелі спляче місто. Розбудити місто криком вона не може, тому що німа.
Тому Катрін б’є у барабан, Поки місто не прокидається і поки її не наздоганяє куля. Погодьтесь, це – красива смерть. Такої смерті не дано Матінці Кураж і все, що їй залишається – це тягнути свій візок злиденності по розграбованій Німеччині.
Прем’єра “Матінки Кураж” відбулася 11 січня 1949 року в Німецькому театрі, через два з половиною місяці після повернення Б. Брехта на Батьківщину. Матінку Кураж грала Хелена Вайгель, А. Хурвіц виконувала роль Катрін. На сцені майже не було декорацій.
Підвода Кураж їхала по колу, а саме коло сцени оберталося в інший бік, символізуючи зворотній рух нашого життя.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)