Весна 1624 р. Армія шведського короля збирає солдат для походу на Польщу. Фельдфебель і вербувальник визнають тільки війну засновником громадського порядку й цивілізації. Де немає війни, яка там мораль: кожний бреде куди хоче, говорить що хоче, їсть що хоче – ні наказу, ні пайка, ні обліку!
Два хлопці вкочують фургон матінки Кураж, маркітантки Другого Фінляндського полку.
От що вона співає: Агов, командир, дай знак привалу, Своїх солдатів побережи! Встигнеш у бій, пускай спочатку Піхота перемінить чоботи. І вший годувати під гул знарядь,
Агов, християни, тане лід, Сплять мерці в могильній імлі. Вставайте! Усім пора в похід, Хто живий і дихає на землі Родом вона баварка, і сьогодення її ім’я Ганна Фирлинг, а прізвисько Кураж вона одержала за те, що ні під ядрами, ні під кулями ніколи не кидала фургон з товаром.
Діти її – синівська й німа дочка Катрин – теперішні діти війни: каждийимеет своє прізвище, і батьки їх – солдати різних армій, що воювали під прапорами різних віросповідань, – всі вже вбиті або сгинули невідомо куди. Вербувальник цікавиться її дорослими
От уже вербувальник спритно веде її старшого сина ейлифа, поки матінка Кураж торгується сфельдфебелем. И нічого не поробиш: треба поспівати за своїм полком. Двоє її дітей, що залишилися, впрягаються у фургон.
В 1625-1626 роки мамаша Кураж колесить по Польщі в обозі шведської армії. От вона принесла каплуна кухареві командуючого й уміло торгується сним.
У цей час командуючий у своєму наметі приймає її сина, хоробрий ейлифа, що зробив геройський подвиг: безстрашно відбив у переважаючих сил селян декількох биків. ейлиф співає про те, що говорять солдати своїм дружинам, матінка Кураж співає інший куплет – про те, що дружини говорять солдатам. Солдати тлумачать про свою хоробрість і удачу, їхньої дружини – про те, як мало значать подвиги й нагороди для тих, хто приречений на загибель. Мати й син раді несподіваній зустрічі.
Пройшли ще три роки війни. Мирна картина біваку, порваного в боях Фінляндського полку, порушується раптовим настанням імператорських військ Мамаша Кураж у полоні, але вона встигає замінити лютеранський полковий прапор над своїм фургоном на католицьке. Оказавшийся тут полковий священик устигає перемінити пасторське плаття на одяг підручного маркітантки. Однак імператорські солдати вистежують і вистачають молодшого сина Кураж, простака Швейцеркаса.
Вони вимагають, щоб він видав довірену йому полкову скарбницю.
Чесний Швейцеркас не може цього зробити й повинен бути розстріляний. Щоб урятувати його, треба заплатити двісті гульденів – усе, що мамаша Кураж може виручити за свій фургон. Треба поторгуватися: чи не можна врятувати життя сина за 120 або 150 гульденів?
Не можна.
Вона згодна віддати всі, але вже занадто пізно. Солдати приносять тіло її сина, і мамаша Кураж повинна тепер сказати, що не знає його. Їй же треба зберегти принаймні свій фургон. Пісня про Велику капітуляцію: Дехто намагався зрушити гори, З неба зняти зірку, піймати рукою дим.
Але такі переконувалися незабаром, Що усилья ці не по них. А шпак співає: Перебийся рік. Треба з усіма в ряд крокувати, Треба почекати, Краще промовчати!
Пройшло два роки. Війна захоплює всі нові простори.
Не знаючи відпочинку, мамаша Кураж зі своїм фургончиком проходить Польщу, Моравію, Баварію, Італію й знову Баварію. 1631 р. Перемога Тилли при Магдебурзі коштує мамаше Кураж чотирьох офіцерських сорочок, які її жаліслива дочка розриває на бинти для поранених. Біля міста Ингольштадта в Баварії Кураж присутній на похоронах головнокомандуючого імператорських, військ Тилли.
Полковий священик, її підручний, ремствує, що на цій посаді його здатності пропадають втуне. Солдати-Мародери нападають на німу Катрин і сильно розбивають їй особа. 1632 р. Мамаша Кураж на вершині ділового успіху: фургон повний новим товаром, на шиї в господарки зв’язка срібних талерів. Все-таки її не переконати, що війна – це дерьмо.
Слабких вона знищує, але їм і в мирний час несолодко. Зате вуж своїх вона годує як треба. Кому у війні не вистачить волі, Тому перемоги не видать. Коли торгувати, не однаково чи Свинцем иль сиром торгувати!
У тому ж році в битві під Лютцене гине шведський король Густав Адольф. Мир оголошений, і це серйозна проблема. Мир загрожує мамаше Кураж руйнуванням. ейлиф, сміливий син мамаши Кураж, продовжує грабувати й убивати селян, у мирний час ці подвиги порахували зайвими. Він гине смертю розбійника, як, по суті, прожив все життя. Мир тим часом виявився дуже неміцний.
Мамаша Кураж знову впрягається у свій фургон. Разом з новим підручним, колишнім кухарем командуючого, що приловчився замінити занадто м’якосердого полкового священика. Уже шістнадцять років триває велика війна за віру. Германія втратилася доброї половини жителів. У землях, коли-топроцветавших, тепер панує голод.
По спалених містах нишпорять вовки. Восени 1634 р. ми зустрічаємо Кураж у Німеччині, у Соснових горах, в” стороні від військової дороги, по якій рухаються шведські війська. Справи йдуть погано, доводиться злидарювати. Сподіваючись випросити що-небудь, кухар і мамаша Кураж співають пісню про Сократа, Юлія Цезарі й інших великих мужах, яким їхній блискучий розум не приніс користі: До моралі все звелося однієї: Сумно скінчилися їхні дні. Їхньої чесноти тому провиною, Блаженний, кому далекі вони! У кухаря із чеснотами негусто.
Він пропонує врятувати себе, кинувши Катрин напризволяще. Мамаша Кураж залишає його заради дочки. “Як добре сидіти в Теплі, коли зима настала!” – співають у селянському будинку. Мамаша Кураж і Катрин зупиняються й слухають. Потім продовжують свій шлях.
Січень 1636 р. Імператорські війська загрожують протестантському місту Галлі. Камінь уже заговорив, але до кінця війни ще далеко. Мамаша Кураж відправилася в місто, щоб взяти в голодних городян цінності в обмін на їжу. Осаджуючі тим часом у нічній тьмі пробираються, щоб улаштувати різанину в місті, Катрин не може цього витримати: улазить на дах і щосили б’є в барабан доти, поки її не чують обложені. Імператорські солдати вбивають Катрин. Жінки й діти врятовані.
Мамаша Кураж співає колискову над мертвою дочкою. От війна й забрала всіх її дітей. А мимо проходять солдати. “Агов, візьміть мене із собою! ” Мамаша Кураж тягне свій фургон. Війна удачею змінної Сто років протримається цілком, Хоч людина звичайний Не бачить радості у війні: Він жере дерьмо, одягнений він зле, Він катам своїм смішний. Але він сподівається на чудо, Поки похід не завершений.
Агов, християни, тане лід, Сплять мерці в могильній імлі. Вставайте! Усім пора в похід, Хто живий і дихає на землі!
(2 votes, average: 2.50 out of 5)