Коротко про “Мина Мазайло”

(1929)

Літературний рід : драма.

Жанр : сатирична комедія.

Тема : зображення українізації й міщанства в Україні у 20-і роки XX ст. Головна ідея: засудження міщанства, національної упередженості й зверхності.

Головні дійові особи : родина Мазайла – Мина Мазайло, його діти Рина й Мокій, дружина Килина (Мазайлиха); дядько Тарас, тьотя Мотя, Уля.

Сюжет : харківський службовець “донвугілля” Мина Мазайло (ко­лишній українець) у своєму прізвищі вбачає головну причину своїх життє­вих і службових поразок, тому й вирішив змінити його

на “більш благород­не” – російське Мазєнін. Мина наймає вчительку “правильних проізношеній”, яка вчить його грамотно говорити “по-руському”. Син головного ге­роя, навпаки, прихильник української мови і взагалі всього українського.

Мина від цього страждає. Не підтримує позиції Мини й національно свідо­мий дядько Тарас, який дуже схожий на запорожця. На боці Мини – дру­жина, дочка Рина й терміново викликана телеграмою родичка з Курська тьотя Мотя.

Кульмінаційним моментом у творі стає звільнення Мини Ма-зайла-Мазєніна з посади за “систематичний опір українізації”.

Літературознавці

про твір. Питання мови, точніше, ставлення до неї персонажів, узято за основу конфлікту, що розгортається в комедії у формі дискусій, які породжують комічні ситуації, визначають основні сюжетні лінії (Мина-Мокій, Уля-Мокій, тьотя Мотя-дядько Тарас та ін.). Вдало дібрані мовні засоби допомагають авторові яскравіше індиві­дуалізувати характери комедійних персонажів, виявити малоросійську меншовартість і духовну порожнечу українського міщанства.

Незважаючи на певну однобічність при змалюванні драматичних ха­рактерів і помітну авторську налаштованість на відповідну ідею, образи ко­медії “Мина Мазайло” відображали правду життя, те типове й суттєве, що характеризувало тогочасне суспільство. Наприклад, національний нігілізм, як домінуюча риса характеру частини персонажів, розкриває і становить суть малоросійства, є підгрунтям ідей великодержавного шовінізму.

Характери комедії виписані майстерно, поведінка героїв, їхні репліки психологічно вмотивовані. Головна постать у творі – Мина Мазайло, який уособлює духовну порожнечу й малоросійську меншовартість міщан. Його намір зректися свого прізвища породжує низку сюжетних колізій.

Мина цурається свого українського прізвища, мови, культури; гото­вий убити рідного сина, щоб той не завадив здійснити задумане: “Заставлю! Виб’ю з голови дур український! А як ні – то через труп переступлю.

Через труп!..” На його думку, українізація принижує, робить з нього другосортну людину: “Серцем передчуваю, що українізація – це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади”. досить влучну характеристику Мині дав син Мокій, назвавши його “валуєвським асистентом”.

Чи не найколоритніша постать у творі – Мотрона Розторгуєва з Курська… Уже перша її репліка викликає і гіркий сміх, і тривогу за до­лю рідної мови. Приїхавши на українську землю, вона була вражена не-чуваним, як їй здалося, зухвальством українців: “Тільки що під’їхали до вокзалу, дивлюсь – отакими великими літерами: “Харків”. дивлюсь – не “Харьков”, а “Харків”! Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?”

Згущуючи фарби, автор удається до нещадної сатири, гротеску та влучного шаржування. Абсурдні твердження Розторгуєвої, що “україн­ська мова – то австріяцька видумка”, як і вся її поведінка (“Л тьотя ходила Наполеоном і думала”) допомагають не лише розвінчати нега­тивні явища, а й загострити проблему.

Полярний до шовіністок образ дядька Тараса з Києва. Це націо­нально свідомий українець, який гаряче вболіває за рідну мову, ревни­во обстоює її самобутність, бореться за збереження національного коре­ня, козацького духу.

Головним опонентом войовничого міщанства змальовано в комедії Мо-кія. Він активно дискутує з тими, хто чинить опір українізації, рішуче роз­вінчує ідеї російського шовінізму, які намагається утвердити у своїй родині Мина Мазайло. Мокій не лише не хоче міняти прізвища, а й уважає, що до нього треба додати колись втрачену частину “Квач” (Мазайло-Квач).

Хло­пець гаряче пропагує красу рідної мови, демонструє глибокі знання не тіль­ки з філології, а й з етнографії, антропології, історії (Г. Семенюк).

Юрій Лавріненко зазначає, що в п’єсі діють лише негативні персона­жі: “Персонажі схоплені в таких найсуттєвіших і оголених рисах, що ці­лий ряд типів остався в пам’яті глядача, немов маски старого вертепно­го українського театру чи commedia dell’arte”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Коротко про “Мина Мазайло”