Він мав більшість достоїнств, за які ми співаємо хвалу найвизначнішому з романістів. Він не може бути суперником Діккенсу, Бальзаку і Достоєвському. Реалістичністю Толстой перевершує його.
Але в умінні глибоко проникати і в реальність, і в людські емоції, і в думки йому навряд чи знайдуться рівні. Анрі Пейр. Спадщина Пруста. (Із книги “Сучасний французький роман”) Марсель-Валантен-Луї-Ежен-Жорж Пруст народився 10 липня 1 1871 року в Парижі, в родині відомого профессора-гігієніста.
Мати! Марселя була жінкою доброго серця, чуйною, люблячою
Проте Марсель мав міцний характер, неабияку наполегливість, тому, незважаючи на пропуски занять через хворобу, все одно здобув грунтовну освіту в одному з найпрестижніших паризьких ліцеїв – Кондорсе.
Батьки були людьми заможними і мали можливість дати сину повну свободу дій у виборі життєвого шляху, і юнак обрав літературу.
З огляду на хворобу Пруста й через те, що родина мала у своєму розпорядженні певні кошти, на нього не покладали жодних надій, і він вів безтурботне життя в дворянських і міщансько-претензійних, салонах паризького передмістя Сен-Жермен. Окрім того, він зрідка писав, перекладав Джона Рескіна (англійського критика-мисте-цтвознавця і публіциста), часто переробляв чужі твори, вносячи зміни в текст. З дитинства Марсель лікувався на морському курорті в Нормандії, який згодом послужив прототипом вигаданого Бальбека в його романах. Свій шлях на письменницькій ниві Пруст розпочав з публікацій в журналах есе, поезій та оповідань, які в 1896 році видав окремою книжечкою під назвою “Втіхи й дні”. Незважаючи на дружню підтримку паризьких знаменитостей, це видання зазнало краху, але Марсель не зневірився у власних можливостях.
Жив Марсель Пруст за особливим розпорядком: спав удень і працював чи розважався вночі. Його фізичний стан погіршувало почуття провини, викликане гомосексуалізмом. У 90-х роках Пруст багато в чому нагадував одного зі снобів, яких пізніше у своїх романах зобразив поверховими і егоїстичними людьми, що вперто домагаються прихильності з боку еліти суспільства.
У 1903 році помирає батько Пруста, а в 1905 році – мати. Смерть матері стала причиною періоду тривалої і болісної скорботи Пруста; він зрозумів, що однією з головних причин цієї трагедії було його потурання власним бажанням. Через хворобу, що прогресувала, письменник відчув себе позбавленим можливості спілкуватися із зовнішнім світом. У 1909 році Пруст пережив знамените прозріння, описане у романі, коли чашка чаю і тістечко спровокували спалах відчуття минулого і дозволили пам’яті відновити його.
Письменник зрозумів, що відтепер він має ключ до таємниць свого дитинства і юнацтва, а також засіб для завершення композиції багатьох романів, над якими він працював протягом тринадцяти років, аж до своєї смерті в 1922 році. Наполегливо, зошит за зошитом, писав він свою епопею. Відкрив її роман “На Сваннову сторону”, який Марсель Пруст видав власним коштом у 1913 році.
Книга одразу привернула до себе увагу критиків і викликала гостру полеміку.
Епопея “У пошуках втраченого часу” складається із семи частин, опублікованих у Франції в п’ятнадцятьох томах у 1913-1927 роках. Загальний обсяг цього твору сягає чотирьох тисяч сторінок, що містять близько півтора мільйона слів. Роман охоплює період а 1840 року по 1915 рік. Він описує розвиток оповідача, Марселя, а дитинства до настання зрілості, і те, як він, зрештою, зрозумів своє призначення – бути письменником.
Марсель – це, власне, сам Пруст, і водночас не він. Попри те, що роман має автобіографічну основу, сповіддю багато в чому керує витончена уява романіста. Цей твір не вкладається в рамки лінійної оповіді про творче становлення художника: у ньому відбуваються зрушення в часі назад і вперед, він охоплює майже дві сотні персонажів. Автор, власне, досліджує спосіб повернути час назад і те, як минуле, за допомогою мимовільної пам’яті, можна воскресити і зберегти в мистецтві. В одному зі своїх інтерв’ю Пруст зазначав: “Як вам відомо, існує планіметрія і стереометрія – двомірна чи тривимірна геометрія.
Отож, д. гїя мене роман означає не тільки двомірну (чи площинну) психологію, але й психологію в часі. Так, існує незрима субстанція часу, і я намагався її виокремити, і це означає, що експеримент повинен тривати протягом тривалого періоду. Сподіваюся, що наприкінці моєї книги деякі незначні в суспільному плані події, наприклад, шлюб двох персонажів, які в першому томі належали до зовсім різних соціальних прошарків, будуть свідченням того, що час минув, і матимуть таку ж принадність, як статуї Версаля”.
Поряд з “Уліссом” Джойса, романи Пруста докорінно змінили і саму форму роману, і багато основних принципів художньої прози. Письменник замінив звичний сюжет, персонажів складним та інтимним описом становлення особистості людини, спільного розвитку протягом усього людського життя взаємин і впливу на людину її спогадів про пережите і давно забуте. Як стверджував Хосе Ортега-і-Гассет, “він заслуговує звання винахідника нової відстані між предметами і нами… Усі романи попередніх йому епох раптом здаються літературою, створеною наче з висоти пташиного польоту, літературою, що має примітивну панораму, якщо порівнювати її з поглядом на предмет із близької відстані”.
Всесвіт Пруста – це і суто приватний домашній світ оповідача, і широка панорама життя Парижа на порозі нового століття, зображена за допомогою численних тонко виписаних портретів персонажів і майстерно відтворених сцен.
Як зауважував англійський критик Реймонд Мортимер, “жодному романісту, крім Пруста, не пощастило зробити своїх героїв для нас більш реальними, нам відомо про них набагато більше, ніж про будь-які інші вигадані фігури. Ось чому я переконаний, що він є незрівнянним, найбільшим письменником епохи, у яку жив і я”. Дивний приклад способу зображення Прустом життя, способу, який ламає часові і просторові бар’єри, створюючи художнє ціле, став одним з небагатьох, що зробив найбільш вагомий вплив на мистецтво XX століття.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)