Творчість Леоніда Миколайовича Андрєєва (1871-1919)

Творчість Леоніда Андрєєва – яскрава сторінка в історії російської літератури початку XX століття. Сама особистість письменника викликала й викликає пильний інтерес своєю складністю й суперечливістю, що відбилися в його добутках. Його високо цінували Л. Толстой, Чехов, Короленко, Михайлівський. Публікація ряду його оповідань, постановка п’єс ставали літературними й театральними подіями, предметом гострих суперечок і дискусій

Видне місце Л. Андрєєва у літературі незмінно визнавав М. Горький. Навіть в 1908 році, коли дружба між ним і

Андрєєвим була порушена, Горький писав: “По-моєму – Андрєєв – самий зараз цікавий на вибір тим, по своїх письменницьких настроях белетрист” . Але він же сказав і справедливі, пророчі слова: “От побачите: не мудрий, але чесний письменник Куприн переживе голосну славу Андрєєва, і мало хто про це пошкодує”. Гіркий виявився провидцем тому, що ніхто не знав так добре Андрєєва, як він, ніхто з такою любов’ю й так ревниво не стежив за літературною й цивільною долею письменника, ніхто з таким болем не переживав його відрив від демократії. І сам Андрєєв визнавав, що Горький робив на нього величезний сприятливий
вплив. У листі до критика й історика літератури В. Боцяновскому 17 березня 1903 року він писав:

“Отроцтво й молодість – дуже сумні. З 15 років я почав шукати щирої мети життя, щирої дружби, щирої любові. Я шукав, а життя у відповідь клацала мене по носі. Довго, дуже довго я плутався в добрі й злі…

Умер батько 2 – бідність, потім брудна, болісна вбогість. Час був кепське – початок дев’яностих років. Почав я сильно запивати. Часом вдавався у відчай; раз пробував застрелитися – не вийшло.

Були спроби писати, але невдалі… Опам’ятався я в 1897 році, коли скінчив університет і став працювати в газеті “Кур’єр” судовим хронікером… В 1898 році, у квітні, надрукував перше оповідання “Баргамот і Гараська”.

Величезний вплив на мою долю зробив Горький… Його шляхетна, майже нелюдська особистість дала мені більше, ніж всі книги, які я прочитав, всі люди, яких я знав. Я в життя повірив, довідавшись Горького”.

Літературний шлях Андрєєв почав з фейлетонів у газеті “Кур’єр”, які він підписував псевдонімом Джемс Линч. Але справжній успіх чекав його в жанрі реалістичного оповідання. Шлях письменника-белетриста він почав у таборі художників критичного реалізму, як автор оповідань про жертв соціальної несправедливості й добутків, у яких викривалася вульгарність обивательського існування. Продовжуючи традиції критичного реалізму XIX століття, Андрєєв був особливо близький до таких своїх сучасників, як Чехов і Горький

У традиціях критичного реалізму написані оповідання “У вікна”, “Великий шолом”, “Випадок”, “Християнові” і ін. Їх поєднує нещадне викриття людей, що живуть у тісній шкарлупі обивательщини, порожніх і злиденних духом, ханжей, індивідуалістів, циніків. Такий дрібний чиновник Миколаїв (“У вікна”, 1899), у якому можна помітити подібність із чеховським Беликовим. Почуття огиди викликає його страх перед життям, щиросердечна дряблость, презирство клюдям.

Відношення Л. Андрєєва до Жовтневої революції було складним. Спочатку він зайняв ворожу позицію, білоемігрантське оточення у Фінляндії, де жив письменник, усіляко підігрівало його антирадянські настрої. Однак Андрєєв прагнув розібратися в сутності Радянської влади, став уважно стежити за подіями в Росії, особливо після того, як ближче довідався еміграцію й рішуче порвав з нею.

Однак осягти правду соціалістичної революції він не встиг: у вересні 1919 року Л. Андрєєв умер на своїй дачі Нейвала Вфинляндии.

Так завершився шлях одного з найцікавіших майстрів прози початку XX століття. Хиткість і непослідовність ідейних позицій, політичний индифферентизм, що часом граничив з безпринципністю, анархізм у трактуванні руху історії й методів боротьби, невір’я в перемогу добра – все це було причиною драми Андрєєва як художника й людини. При всім цьому не підлягає сумніву яскравий талант письменника, об’єктивне значення його добутків, хоча й можна сперечатися про його творчий метод, про прийоми й засоби зображення.

Дуже що суворо судив про нього Луначарский свідчить, що багато сучасників письменника “сприймали картини Андрєєва не як абсолютний осуд життя, а тільки як похмуре, але в сутності правдиве зображення того болота старої Росії, з якого потрібно було вирватися якомога швидше”. Луначарский відзначив і значення Творчості Л. Андрєєва для радянської літератури:

“В Андрєєва можна вчитися. Справді, Андрєєв – реаліст. Притім його бажання завжди додати значущість і опуклість своїм образам… створює непогану школу для наших реалістів.

Лихо тільки в тім, що цей реалізм в Андрєєва перекручені… психологічним вихованням ока, що уже із самого початку сприймають негативні моменти”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Творчість Леоніда Миколайовича Андрєєва (1871-1919)