І варіант Ернест Хемінгуей у повісті “Старий і море” свідомо уникає описів природи, застосовуючи художній прийом “потоку свідомості”, внутрішні монологи старого рибалки, які надають твору “ефекту присутності” читача. Рибалка спостерігає, як світяться тропічні водорості у западині завглибшки в сімсот морських саженів; як у вирі, що утворюється від зіткнення стрімкої глибинної течії з урвищами дна, кишить сила-силенна всякої риби; як вихоплюється з води летюча риба, яку переслідує великий морський хижак. Він жаліє тендітних
Море для Сантьяго було зрозумілим і рідним, він читав його, як книгу: птах-фрегат вказував на скупчення риб, летюча рибина – на зграю стрімкої макрелі. Рибалка дивився вниз і через товщу прозорої поди
Вночі він почув, як біля човна борсаються у воді й гучно сапають дві морські свині, “добре розрізняв хрипкий віддих самця і тужливі зітхання самиці” і подумав про те, що ці славні тварини схожі на людей: “граються собі, пустують, люблять одне одного”. Потім він пригадав, як колись давно упіймав самицю марліна. І поки вона несамовито борсалась на гачку, самець був поряд з нею. Він ні на мить не відпливав, а коли люди затягли забиту тварину в човен, самець “високо вистрибнув з води біля самого борту, щоб побачити, де його подруга, і тільки тоді пішов у глибочінь, розпроставши блідо-лілові крила грудних плавців і востаннє показавши широкі фіолетові смути на спині та боках”. То була найсумніша з усіх пригод старого рибалки. “Добре, що нам не доводиться полювати на зорі”, – міркував Сантьяго. “А що коли б людині щодня треба було вбивати місяць? – подумав старий. – І місяць тікав би від неї. Або коли б вона мусила щодня гнатися за сонцем, щоб убити його?
Але ми ще не такі безталанні”, – розважив він. Старий рибалка ловить рибу, щоб прожити. Йому не приходить думка вбивати живих істот заради розваги.
Він жаліє навіть ту останню свою здобич, велетенську меч-рибу, яка так довго мучила його, поважає її за спритність, силу і благородство. Самотня людина віч-на-віч з матір’ю-природою відчуває свою невіддільність від природи, її непереможну силу. Повість-притча “Старий і море” – це гімн єдності людини і природи, любові до всього живого. II варіант Велич людини – в усвідомленні її відповідальності. А. де Сент-Екзюпері Ернест Міллер Хемінгуей – видатний американський письменник XX століття, лауреат Нобелівської премії.
Це була неповторна, талановита людина, яка мужньо і вільно прожила своє життя, не раз підтвердила сказану колись фразу: “Я нічого не боюся”. Творець відомих усьому світу романів “Прощавай, зброє”, “По кому дзвонить дзвін”, Хемінгуей писав повісті, оповідання, вірші, був прекрасним журналістом. Навесні 1936 року Хемінгуей опублікував нарис, у якому розповідав про епізод рибного лову в Гольфстрімі.
Старий рибалка піймав велику рибу, що довго тягла човен. Коли його знайшли, риба була об’їдена акулами, а рибалка в розпачі ридав. Цей справжній випадок став основою для філософської повісті “Старий і море”, у якій автор розглядає важливі соціальні і моральні теми. Одна з них – взаємовідносини людини і природи.
Старий Сантьяго – колишній рибалка, що усе життя трудиться, борючись зі злиднями і небезпеками. Шрами на його руках “старі, як тріщини в давно вже безводній пустелі”. Усе його життя пов’язане з морем.
Море годує рибалок. Але воно нічого не хоче віддавати добровільно. Люди ведуть вічну боротьбу з океаном у боротьбі за існування.
Ця боротьба зробила Сантьяго сильною і вольовою людиною. Тільки таким людям поступається природа частиною своїх багатств, якщо людина навчиться розуміти мову природи, відчувати її глибоке і складне життя. Проводячи багато днів в океані, старий Сантьяго відчуває себе частиною природи.
Він розмовляє з зірками, з пійманою рибою, з маленькою пташкою. Герой Хемінгуея пов’язаний з морем якимись внутрішніми зв’язками. Навіть у старості очі його схожі за кольором на море. “Це були веселі очі людини, що не здається”, – пише Хемінгуей.
Триденний двобій з пійманою рибою Сантьяго “виграв”. “Людина не для того створена, щоб зазнавати поразки. Людину можна знищити, але її не можна перемогти”, – говорить старий рибалка і доводить це своєю мужністю. Сантьяго розуміє і відповідальність людини перед природою, почуває свою провину перед нею. Пійманій рибі він-говорить: “Рибо, я тебе дуже люблю і поважаю. Але я вб’ю тебе, перш ніж настане вечір…
Зле тобі, рибо? Бачить Бог, мені самому не легше”. Старого обтяжує думка про те, що людина вимагає їжі в моря, вбиває своїх побратимів – риб, птахів, звірів. “Як добре, що нам не доводиться вбивати сонце, місяць, зірки…” Повість “Старий і море” не тільки викликає гордість за Людину, яку не можна перемогти. Вона змушує задуматися про принципи її існування, про ставлення до життя і природи.
Людина може багато чого, вона може бути сильнішою від самої природи. Але вона повинна розуміти свій вічний зв’язок з нею і вічну провину. Поки Людина керується совістю і розумом у стосунках з Природою, вона терпить наше співіснування і ділиться своїми багатствами.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)