Розміщено від Tvіr в Вторник 25 мая
Герой повісті “Старий і море” не шукає порятунку в природі, він належить до неї. Старий не тільки проживає довге життя в єднанні з природою, з морем – він частина цього світу природи. Сантьяго любив летючих риб – то були його найперші друзі в океані, а от птахів жалів, особливо малих і тендітних морських ластівок. Про море старий думав, як про жінку, про живу істоту, що може і подарувати велику ласку, й позбавити її.
Йому було жаль і гігантських морських черепах, серце яких б’ється ще кілька годин
Дійсно, людина – частина природи. І всі вони – птахи, черепахи, риби – її брати і сестри. А що їм може протиставити людина? Лише єдину зброю – волю та розум. Так вважає Сантьяго і доходить висновку, що “людина – доволі нікчемна істота проти дужих птахів і звірів”. Чому він так сказав?
Мабуть, через те глобальне розуміння людяності, яке здатне було обійняти все достойне і прекрасне в житті.
Сантьяго живе
Але розраховувати він повинен лише на себе: “Воно-то й добре мати талан. Та краще бути справним. Тоді щастя не захопить тебе зненацька”. Турбується про старого лише хлопчик Ма-нолін. Проте старий думає про людей, які чекають його на березі, добре: “Сподіваюся, там за мене не дуже тривожаться.
Власне, тривожитися буде тільки хлопець. Одначе я певен, що він вірить у мене. Тривожитимуться старші рибалки.
Та й інші теж. Люди в нашому селищі добрі”.
Суспільство З опорної схеми видно, що Сантьяго – частина людського суспільства, яке штовхає людей на постійну боротьбу за існування і на самотність.
У повісті-притчі Хемінгуей порушує проблеми, які хвилювали і старого, і автора, і все суспільство: про вірність обов’язку, високу майстерність, життєве покликання тощо.