Їхня любов і Війна – дві рушійні сили їхніх доль, те, що визначило гірку частку Настены й ганебну долю Андрія. Хоча, якщо бути чесними, вони споконвічно були несумісні – людяна Настена й жорстокий Андрій. Вона – сама доброта й щиросердечна шляхетність, вона – волаюча черствість і егоїзм. Війна спочатку навіть зблизила їх, але глобальну несумісність не можуть перебороти ніякі разом перенесені випробування.
Адже й любов, як будь-які інші відносини, розбивається об зрадництво.
Почуття Андрія до Настене – скоріше споживчого.
Любов Настены до чоловіка будувалася почасти на почутті подяки, адже він взяв її, самотню сироту, у свій будинок, не давав нікому в образу. Почасти ж її прихильність до Андрія можна пояснити почуттям провини тому, що в них не було дітей. Настена не думала про те, що тут може бути провина Андрія. Так і пізніше вона винила чомусь саму себе в злочині чоловіка.
А по суті,
Невідомо, до чого прийшли б їхнього відношення, не будь війни. Видимо, покращилися б. Але війна круто змінила їхньої долі. Як усе жінки, Настена чекала чоловіка, рвалася до нього, переживала й боялася за нього. Він також думав про неї. Будь Андрій іншою людиною, вона, цілком імовірно, повернувся б з армії, і вони знову зажили б звичайним сімейним життям.
Усе трапився не так: Андрій повернувся раніше строку. Повернувся дезертиром. Зрадником. Зрадником Батьківщини.
У ті часи це клеймо було незмивним. Настена не відвертається від чоловіка. Вона знаходить у собі сили, щоб зрозуміти його. Таке поводження – єдино можлива для неї форма існування. Вона допомагає Андрію, оскільки жалувати, віддавати й співчувати для неї природно.
Вона вже не пам’ятає того поганого, що затьмарювало їх довоєнне сімейне життя. Вона знає тільки одне – її чоловік потрапив у більше лихо, його треба жалувати й рятувати. І вона рятує як може. Доля знову звела їх воєдино й у якості величезного тяжкого випробування послала їм дитини.
Але ж, по суті справи, дитина повинен посилати як нагорода, як найбільше щастя. Як колись Настена мріяла про нього! Тепер же дитина – плід любові його батьків – тягар, гріх, хоча він і зачатий у законному шлюбі. І знову Андрій думає лише про себе: “Плювати нам на нього”.
Він говорить “нам”, але насправді “плювати” тільки йому. Настена не може так само равнодушно ставитися до цієї події. Для Андрія головне, щоб народилася дитина, продовжився рід.
Він не думає в цю мінуту про Настене, що прийде виносити ганьбу й приниження. Така ступінь його любові до дружини. Звичайно, не можна заперечувати, що Гуськов прив’язано до Настене. Іноді навіть у нього бувають мінути ніжності й просвітління, коли він з жахом думає про те, що він робить, у яку прірву штовхає дружину.
Їхня любов не була такий, про яку пишуть у романах. Це звичайні відносини чоловіка й жінки, чоловіка й дружин. Якби не війна, ніколи б не стали ці відносини такими “прозорими”. Завдяки війні виявилися й відданість Настены чоловікові, і споживче відношення Гуськова до дружини.
Війна ж і зруйнувала цю сім’ю, як сім’ю Надьки Березкиной і тисячі інших сімей. Хоча хтось все-таки зумів зберегти свої відносини, як Ліза й Максим Волошини, И Ліза могла ходити з гордо піднятою головою. А Гуськовы, навіть якби зберегли сім’ю, ніколи не зуміли б підняти око від сорому. Тому що й у любові, і на війні, де, як говориться, всі засоби гарні, все-таки потрібно зберігати своє достоїнство й залишатися чесним.
Андрій же не зміг бути чесним. Це й визначило важку долю Настены. Так своєрідно Распутін вирішує тему любові й війни.
Ця тема, узята в такому ракурсі, не побита. Може бути, тому із числа прочитаних книг про Велику Вітчизняну війну повість Распутіна “Живи й помни” запам’ятовується так ясно й залишається в пам’яті так надовго.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)