Колись Шаляпіна і Гмирю1 Без мікрофона чув весь світ, А цей – несе його, мов гирю,
І за собою тягне дріт. Спішить на сцену перед нами І починає ще здаля Завзято бацати2 ногами Й варіювати3 “ля-ля-ля!” Хоч безголосий – Є в металі Запас незайманих джерел!
Тож верещить динамік в залі, Як недорізаний козел! Збагни – чи спів то, чи розмова? Щось шепче й вертиться, кружля.
Ані мелодії, ні слова! Лящить обридле “ля-ля-ля!” Я 6 не писав про безголосся
І про таких молодиків, Та щось багато розвелося У нас подібних “співаків”!
1 Шаляпін Ф. (1873-1938) – російський співак; Гмиря Б. (1903-1969) – український співак. 2 Бацати – різко бити. 3 Варіювати – співати по-різному.
4 Репродуктор (гучномовець) – радіопристрій.
Коментар У часи гумориста Степана Олійника естраду, радіо, телебачення заполонили беззмістовні пісні під фонограми. Та й музику інколи важко було назвати музикою. Отже, поет виступив проти такого “псевдомистецтва”. На жаль, майже таке ж становище в музичній культурі й нині. Заміть цікавих, змістовних, глибоких і щирих слів – один рядок, що нав’язливо повторюється в різних варіаціях, оте саме “ля-ля-ля”.
Недаремно ж кращі співаки, композитори все частіше звертаються до народної пісні, що завжди була взірцем єдності змісту та форми, слів і мелодії.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)