Олійник Степан – Біографія

Степан Іванович Олі́йник ( 21 березня (3 квітня) 1908, Пасицели – 11 січня 1982, Київ) – український поет-гуморист і сатирик, журналіст.

Народився 21 березня (3 квітня) 1908 року в селі Пасицелах (тепер Балтського району Одеської області) в багатодітнійселянській сім’ї. З часом родина переїхала в село – Третю Миколаївку (нині Левадівка). Після закінчення чотирирічної школи продовжив навчання в Одесі у школі імені Лесі Українки.

Коли в 1930-му його батько потрапив під “розкуркулювання”, юнак уже був студентом Одеського педагогічного

інституту. Сина “ворога народу” виключили з вузу, і він влаштувався на роботу рулевим на кораблі “Ленін”. А коли через рік відновився в педінституті, то заарештували вже його самого.

Та хлопця невдовзі випустили. Можливо, врятувало те, що його друг Володимир Іванович звернувся з листом до “всесоюзного старости” Калініна від імені майже двохсот однокурсників. до того ж охоронець забрав у в’язня блокнот із його віршами, і після того став прихильніше ставитися до Степана. Перебування в казематі не минулося безслідно: від нервового стресу захворів на епілепсію.

Відпустила хвороба лише після війни.

По

закінченні у 1934 році педінституту працював викладачем української мови та літератури у Бехтерському сільськогосподарському технікумі (Голопристанський район). Потім працював кореспондентом газети “Чорноморська комуна”. Протягом багатьох років – співробітник сатиричного журналу “Перець”.

Брав участь у німецько-радянській війні, Член КПРС з 1952 року. Обирався депутатомВерховної Ради СРСР 6 і 7-го скликань.

Жив в Києві. Помер 11 січня 1982 року у Києві, похований на Байковому кладовищі(ділянка № 12). Автор надгробного пам’ятника – скульптор О. Скобліков.

Відзнаки

Лауреат Сталінської премії (1950; за збірку віршів “Наші знайомі”, 1948). Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Червоного Прапора, орденом Трудового Червоного Прапора, орденом “Знак Пошани” і медалями.

Творчість

Друкуватися почав з 1926 року. Автор:

“Мої земляки” (1947); “Наші знайомі” (1948); “Ознаки весни” (1950); “Гумор і сатира”, “Як ми скажем – так і буде” (1951); “Ровесники”, “Сер Макітра” (1952); “З щирим серцем, а про декого з перцем” (1953); “дорога дама” (1954); “Який Сава – така й слава” (1955); “Здоровенькі були” (1958); Ой ти, Галю! (1960); “Карась-середняк” (1961); “П’яні вовки” (1962); “дозвольте запевнить” (1963); “добрий день вам, добрі люди” (1966); “дозасідався… ” (1968); “Батьки і діти”, “Здоровше з гумором живеться” (1970); “Готов почати все спочатку” (1974); “В ім’я добра – супроти зла” (1977); “де Іван?” (1982);

Збірки автобіографічних оповідань “З книги життя” (1964); творів у 4-х томах (1978). Опублікував понад ста поетичних фейлетонів.

Для його віршів характерні актуальність тематики, сатирична гострота, політична цілеспрямованість, соковитий український гумор. Вони часто друкувалися в газеті “Правда” та інших центральних виданнях; переведені на багато іноземних мов. За мотивами його сатиричного фейлетону “Пес Барбос”, надрукованому в газеті “Правда” в 1960 році, режисер Леонід Гайдай зняв свій знаменитий короткометражний фільм “Пес Барбос і незвичайний крос”.

Вшанування пам’яті

Земляки письменника-гумориста щороку проводять на Одещині Олійниківські дні та Олійниківські читання. Заснували Всеукраїнську літературну премію імені Степана Олійника, Благодійний фонд. У селі Левадівці за кошти краян встановили пам’ятник односельцеві.

Вийшли збірка вибраних творів та книга спогадів.

19 жовтня 1984 року в Києві, на фасаді будинку по вулиці Червоноармійській, 6, де з 1952 по 1982 рік жив і працював письменник, встановлено бронзову меморіальну дошку (барельєф; скульптор А. В. Кущ, архітектори К. А. Сидоров, Г. А. Щербина). В 1990 році його ім’ям названа вулиця в Києві.

Також його ім’ям було названо узвіз в Одесі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)


Олійник Степан – Біографія