МОЛОДИЦЯ Предание ОТРЫВОК Imbore amor? quid non mortalia pectora cogis?
Virgil., Aen., IV* * Надмірна любов, до чого тільки ти не призводиш смертне серце? Вергілій, Енеїда, IV Ватагами ходили хмари; Між ними молодик блукав;
Вітри в очеретах бурхали, І Псьол стогнав і клеткотав. Шуміли верби… рвалось листя; Гули вітри попід мостом… На пні сиділа молодиця,
Підперши щоку кулаком: “Повій, вітре, повій, буйний, Повій з того краю, Де живе моє серденько,
Де милий витає. Принесись хоть слово рідне Буйними вітрами:
Як ти там в чужій сторонці Живеш з москалями?
З долею лихою! Понеси, сердита хвиле, Сльози на чужбину: Нехай скажуть там про мене – Я в недолі згину!.. Змандрував!..
Забув! Покинув! Де ж знайшов другую? Сирота – одна без тебе Горе я горюю!..
Як же жить? – де ж серце діти? З ким ним поділюся? Де ж тепер я, мій миленький, В світоньку дінуся?!
Розступись вода – в тобі я Погубою все горе… Ох, мій милий, ох, мій милий!.. Доле моя, доле!..”
Вода реве, вона блідніє; Волосся дибом піднялось; Псьол гоготить, вихрить, дуріє… “Прощай!.. ти мій… ” – і вниз шубовсть! Заклекотала хвиля в Псьолі,
Клубками піна надулась; Озвався голос на подолі, І ліс, очнувшись, захитавсь. Ватагами ходили хмари, Між ними молодик блукав;
Вітри в очеретах бурхали, І Псьол стогнав і клекотав. 1828
(2 votes, average: 3.50 out of 5)