Щасливий в світі той, хто так уміє жить, Як наші прадіди живали: Волами рідними дідівський степ кроїть, Довги затилка не згинали. Не кличе барабан впівніч на розбиття, На море човна не спускає, Не тягне брата в суд; чуприною сміття З порогів панських не змітає. А хто на хуторі розсаджує садок, Дорідні вишеньки кохає, І ножиком кривим до яблуньок, грушок, Спиливши, різочки щепляє; Розлігшись на траві в сопілочку сурмить І за волами наглядає; Або із щільників в лип’янку мед сочить, З овечок вовницю зстригає; Або, як блідную покаже осінь твар І спіла
Він тільки що на двір, а жінка на поріг – Його із радощу вітає, Вечеря на столі – а дітвора, як рій На матку – батька обсідає. Як смачно на печі, забравшись на черінь, Після охоти відпочине! Як завтра весело покине свій курінь І знову до роботи кине!.
1828.