Михайло Петренко – Цитьте, вітри! Цитьте, буйні!

Цитьте, вітри! Цитьте, буйні! В лузі не гудіте! Моє горе лягло спати,

Так не побудіте. Ох, заснуло воно в серці, Як в норі гадюка; Наче легше мені стало,

Наче менше мука. Цитьте, вітри! Цитьте буйні!

Горя не будіте! Дайте мені, молодому, Хоч на час спочити! Бо те горе нескінченне,

Боже, надоїло; Чую, серденько від його В крові закипіло. Що ж те горе колихало,

Від чого заснуло? Мабудь, мила чорнобрива К серцю пригорнула? Сеї ласки я не знаю, В сьому не кохаюсь:

Коли тяжко мені стане, К дубу пригортаюсь! Моє горе, моє люте Вздохи колихали; Сльози, пісні жалісливі Його присипляли. Уморили моє горе Не жарти дівочі: Ох, вибили його з сили Безсоннії ночі. Цитьте ж, вітри, не гудіте, Нехай йому спиться!

Мука мені, як проснеться: Душа розболиться! Ой, загули буйні вітри, Похилились лози: Чую, горе моє встало: Ой, де ж мої сльози?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Михайло Петренко – Цитьте, вітри! Цитьте, буйні!