БАНДУРИСТ На дереві жовкне по осені лист. Свій вік переживши, сідий бандурист Підвіконню пісні співає.
Біжить чередою за ним дітвора, Сідого проводять з двора до двора, А дід на бандуру їм грає: Під звонкії струни гетьмани встають, І прадіди в струнах бандури живуть, І дишуть холодні могили: Бринчать,- як козаки боролись з врагом. І як під широким московським орлом Козаки нагрілись, спочили.- Ті давні набіги, ті давні борби Остались у головах старців сідих – Там дідівська давність схована. Дід строїть бандуру; пробіг по струнах – І струни
Кра! Кра! – з сього краю Козак піде по Дунаю – Будем проводжать! (2) Розпустилися парості в ясної зорі, Затрубили в жерстяний ріг в гетьманськім дворі. Блись! Блись! – зірка встала, Світлий волос розчесала: Мирові не буть! (2) Заіржали кониченьки у ясел стоя, Зготовлена козаками дорожня зброя. Спис, шабля гостренькая, І рушниця цілкенькая,
Свист! Музика грає; В вітрі короговця має; Коники іржать. (2) Кругом поле широкеє рястом зацвіло: Не ряст – військо гетьманськеє у похід вийшло. Під ним земля дрижить; Курява стовпом стоїть, Хмари вслід ідуть. (2) Попереду сам Богданко конем виграє; Він до синього до моря степом прямує – Ідуть моря оглядати, Жупанів набирати, Грошей нагрібать! (2) Тричі місяць роги зводив, тричі полоскавсь: З козаками додомоньку гетьман не вертавсь.
Батурин снігом вкрився; Десь Богданко забарився – Додому нема. (2) На четвертий жерстяний ріг в полі заревів: То Богданко із походу веде козаків – Звісивши головоньку, Ідуть коні додомоньку, Козак утомивсь. (2) Віталися козаченьки дома з батьками; А на дворі на гетьманськім музики грали; Козаки сходилися, Сріблом, злотом ділилися, Пили, гуляли. (2) Після зими й негодоньки зацвіли садки; Після війни – відпочили дома козаки: Козак світом мутить; Дома п’є та уси крутить – Та все не гуля!” (2) Село Милюшки, 1830.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)