Над гарячим степом високе небо та вогнисте літнє сонце. Розкішні квітки горять золотим вогнем. Десь недалеко садок, а в садку яблука, сливи, груші.
А ще в садку дуже багато квітів. Саме це запам’ятав із дитинства поет Микола Вінграновський.
Рід поета ведеться від Дніпра-Славутича, від маленьких і великих річок, від садів у цвіту. Там коріння Миколи Вінграновського. Мабуть, тому кожний його вірш – це величальна пісня рідній землі, яка така багата й прекрасна.
А в тиші я питав: про що шумиш
Рясним садком, схилившись в чорнобривці?
Та
Уже спочила? Дай води з криниці!
Микола Вінграновський часто звертається до чистого джерела народної пісенної творчості. Звідти в дитячих творах поета місяць і сонце, ріка й поле, ластівка й лелека. Вони майже підвладні волі поета:
Грім жив у хмарі і згори
Він бачив, хто що хоче:
Налив грозою грім яри,
Умив озерам очі.
Грім, який є природним явищем, уособлений в одному з віршів у доброму дядькові, який безкорисливо допомагає природі: напоїв яри, груші та сливи пообтрушував, щоб деревам стало легше. У творах Миколи Вінграновського природа виступає як олюднене
Микола Вінграновський дуже чутливий до змін у навколишньому середовищі. Це народжує дуже оригінальні метафори-пейзажі:
Над білим полем біле небо,
В гнізді сорочім сніг сидить.
Микола Вінграновський – один із поетів-мудреців, який пильно вдивляється в чарівну красу природи. Йому дуже добре відомо, що прекрасні українські краєвиди – то є прояв дужого й гармонійного Всесвіту.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)