Поетичне відображення краси української природи у творах Т. Шевченка “Зоре моя вечірняя… ” та “Над Дніпровою сагою… “

Тарас Григорович Шевченко – один із найкращих письменників світу, у творчості якого гармонійно поєднувались талант поета-трибуна, поета-борця з талантом тонкого поета-лірика. Прекрасна, неповторна, мальовнича природа України постає в багатьох творах поета. Його поезії ніжні, ліричні, дуже близькі до усної народної творчості. Краса української природи, нев’януча, невмируща, завжди була з поетом і тоді, коли він був далеко від батьківщини.

Перебуваючи на чужині, в далекому засланні, згадує поет матінку-Україну. І перед очима його стають

і могутній Дніпро-Славутич, що стрімить свої хвилі до Чорного моря, й червона калина – окраса землі нашої, широкі зелені лани й білі вишневі садки. І відступають сірі стіни каземату Петропавлівської фортеці, затягнене хмарами петербурзьке небо і жовті піски далекого Кос-Аралу. До неї, любої України, лине бентежна душа поета. А на папері встають чудові безсмертні рядки.

Тут, у неволі, на далекому засланні, написав поет свій відомий твір – поему “Княжна” (“Зоре моя вечірняя… “), в якій згадує милу його серцю Україну. Зорю вечірнюю благає поет розказати про могутній Дніпро, у якого “веселочка воду

позичає”, вербу, що, нахилившись над водою, купає в ній свої розкішні віти, на яких гойдаються русалки, як при долині вночі розцвітає сон-трава, і рідне село… Як-то воно там?

Село на нашій Україні –

Неначе писанка село,

Зеленим гаєм поросло.

Цвітуть сади; біліють хати,

А на горі стоять палати,

Неначе диво. А кругом

Широколистії тополі,

А там і ліс, і ліс, і поле,

І сині гори над Дніпром.

Скільки любові, ніжності у цих чудових поетичних рядках! Але серце поета проймається болем від того, що серед цієї розкішної природи “на горі стоять палати”. Панські.

А поруч тяжко страждає народ-трудівник.

А ось ще прекрасний вірш, який чарує нас своєю красою й поетичністю. Лине він, мов чарівна пісня.

А які чудові казкові образи зумів створити поет! Тут і явір кучерявий, що нагадує зажуреного козака, якого доля обійшла: “без долі, без родини та без вірної дружини в самотині посивіє”, і калина з ялиною – дівчата-красуні, що співають чудові пісні, і чарівна Дніпрова затока.

Над Дніпровою сагою

Стоїть явор меж лозою.

Меж лозою з ялиною,

З червоною калиною.

Читаючи ці поезії, ми глибоко переконуємося, що Тарас Григорович Шевченко був тонким ніжним ліриком, що залишив нам дорогоцінні перли ліричної поезії.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Поетичне відображення краси української природи у творах Т. Шевченка “Зоре моя вечірняя… ” та “Над Дніпровою сагою… “