“Це незвичайна комедія! – попереджає актор, що вимовляє пролог. – У ній немає ніяких непристойностей, немає ні звідника, ні розпусниці, ні хвалькуватого воїна, ні підкидьків, ні закоханого, що викрадає кохану, а тільки гра долі, марність людських намірів і шляхетність доконаної доблесті”.
Були в Греції дві сусідні області, Этолия й Элида. В одного старого з Этолии було два сини, Филополем і Тиндар. Молодшого, Тиндара, ще малою дитиною викрав хитрий раб і продав в Элиду.
Там хазяїн віддав хлопчика в товариші власному синишке Филократу;
Воістину “людьми грають боги, немов мячиком!”.
Дія розігрується в Этолии. Починається п’єса монологом дармоїда – без цього персонажа не змогла обійтися навіть така незвичайна комедія. Це дармоїд Филополема, що недавно потрапив у полон; жаль його, молодець був хлопець, ніхто від нього голодним не йшов!
А
Старий знає, що один з його бранців хазяїн, а іншої – раб, але не знає, що – хто. А тим часом знатний Филократ і раб Тиндар зговорилися й помінялися одягом і іменами. Старий підкликає до себе знатного – а до нього підходить Тиндар. “Яке тобі в рабстві?” – “Що робити, доля грає людиною: був хазяїном, став рабом.
Одне скажу: якщо доля відплачує по справедливості, то пошле вона мені хазяїна такого, якої був я сам – лагідного й не жорстокого. І інше скажу: якщо доля відплачує по справедливості, то яке мені тут, таке буде й твоєму синові в чужому полоні”. – “Хочеш повернутися на волю?” – “Хто ж не хоче!” – “Допоможи мені повернути сина – відпущу й тебе й твого раба й грошей не візьму”. – “Ay кого він у полоні?” – “У такий^-те”. – “Це друг мого батька, батько допоможе. Тільки зроби от що: пішли до нього із цією звісткою мого раба, а то він візьме й не повірить”. – “А якщо твій раб утече й не повернеться?” – “Я адже залишаюся в тебе в стані: як буде батько викуповувати мене, ти й запитаєш із його викуп відразу за обоє”. Старий погоджується, бачачи, як віддані один одному двоє бранців, і відсилає в Элиду Филократа, не знаючи, що це не раб, а пан
Перерва в дії знову заповнює дармоїд, що тужить про ситні колишні часи: все точно виродилися, всі немов зговорилися, ні жарту, ні послуги їм не потрібні, аби тільки обійти голодного обідом! Коли це в них такий страйк – впору звертатися в суд: нехай їх оштрафують на десять обідів на користь дармоїдів!
Раптом на сцену вертається старий, а з ним несподівана людина – ще один элидский бранець, приятель филократа, що попросив його про побачення з ним. Тиндар у паніці: ця людина відмінно знає, хто є хто, він розкриє хазяїнові весь обман; “як мені шкода бідних різок, що зламають об мене!”. Тиндар намагається пручатися. “Ця людина божевільний, – говорить він хазяїнові, – він мене кличе Тиндаром, а тебе буде кликати Аяксом, не слухай його, тримайся від нього подалі – уб’є!” “Ця людина ошуканець, – говорить хазяїнові бранець, – змолоду він раб, вся Элида це знає, а Филократ навіть на вид не такий!” У старого голова йде навкруги. “Який же на вид Филократ?” – “Сухощавий, з гострим носом, чорноокий, тілом білий, кучерявий, ледве з рижинкой”. – “Горі! так воно і є!” – викликує хазяїн, чуючи точний опис того із бранців, якого він сам тільки що упустив з рук. “Видно, правду говорять: немає правдивих рабів, гарний бреше на користь панові, а дурний на шкоду панові.
Ну, люб’язний, що ти вірний панові, – це, може, і похвально, а за те, що мене обманював, – у кайдани його й у каменоломню!” Бідолаху ведуть, а мимовільний його разоблачитель гірко кається, так пізно.
Отут знову уривається нахлібник – уже не сумовитий, а торжествуючий. “Улаштовуй, хазяїн, бенкет, а мене дякуй, як бога! Радісні звістки: прийшов корабель, а на ньому твій син Филополем, і той бранець, якого ти відіслав, і ще той раб, що колись давно від тебе втік із твоїм молодшим синком на чужину”. – “Ну, коли так – ТИ мій вічний гість, беру тебе в будинок доглядачем за всіма припасами!” Старий біжить на пристань, нахлібник біжить у комору. Так і є: от Филополем, а от Филократ – не скористався з нагоди бігти, а виконав обіцянку й повернувся за товаришем.
Видно, є ще на світі дружба й шляхетність! “Ну, а ти, – звертається старий до випадного раба, – якщо хочеш пощади, визнайся: що ти зробив з моїм синком?” – “Продав у рабство – батькові от цього”. – “Як? так виходить, Тиндар – мій син! А я його послав у каменоломню!” Тиндара негайно звільняють, викрадача заковують у його кайдани, Филополем обіймається із братом, Филократ на них любується, і все хором звертаються до публіки: “Ми комедію вам дали моральну, глядачі: / Мало є таких комедій, вдачі поліпшуючих! / От тепер і покажіть, хто з вас нагороду дати / Чесноти бажають: тих пускай поплещуть!”
М. Л. і В. М. Гаспарови
(1 votes, average: 5.00 out of 5)