Дія перше Пан Журден найняв учителя музики й учителі танців. Учитель музики складає для нього серенаду. Він уважає, що наймач “з його божевіллям на дворянстві й світському обходженні” – просто скарб.
Учитель танців ремствує, що Журден занадто погано розбирається й у музиці, і в танцях. Але ж люди мистецтва мають потребу в оплесках, в “похвалі освіченої людини”. Учитель музики.
Розбирається-Те він у них погано, так зате добре платить! Судить він про всім криво й навскіс, однак ж гроші випрямляють кривизну його суджень, його
З ним два лакеї. Його оточують також співаки, скрипалі, танцівники.
Журден хвастається своїм новим халатом “з індійської матерії” (це ситець, і ті часи така тканина була предметом розкоші), своїм “домашнім костюмчиком для ранкових вправ”. Його кравець запевняє, що та кие вбрання носить знати. “Безодня смаку! ” – запевняє його вчитель музики.
Журден постійно підкликає до себе своїх двох лакеїв, – просто для того, щоб перевірити, як вони його слухаються. Прагнучи стати сьогоденням дворянином, міщанин
Це важливо й для людини, і для держави. Всі країни жили б у світі, якби панувала музика, – адже вона набудовує всіх на мирний лад.
І ті, хто навчився танців, ніколи б не зробили невірного кроку. Журден погоджується. Співачка й два співаки виконують для нього музичний номер – пастораль.
Цей жанр зображує ідилічну любов пастушків і пастушок на лоні природи: Той, хто вірний, нехай доведе Свій серцевий ніжний запал. Небо нехай того покарає, Хто ганебно змінив.
Дія друге Танцюристи показують Журдену різні витончені фігури. Надягши капелюх свого лакея поверх ковпака, пан показує, як він навчився танцювати менует. Учитель танців покірно захоплюється.
Журден просить учителя навчити його кланятися маркізі, що кличуть Дорименой. Є вчитель фехтування. Журден досить ніяково треба його уроку, але фехтувальник хвалить його й починає доводити, що фехтування – сама головна наука.
Не те що танці! Між учителями танців, музики й фехтування спалахує сварка. Учитель танців.
Напнув нагрудник, опудало! Учитель фехтування. Бережіться, плясунишка!
Учитель танців. Я навчу вас, як потрібно битися! Журден намагається їх примирити. Приходить учитель філософії.
Він вимовляє пихаті мовлення про Мистецтво смиренності, стриманості й терпіння.
А потім робить несподіваний висновок: “Ви всі троє – неабиякі нахаби… Називаєте науками заняття, які неварті честі називатися навіть мистецтвами і які можуть бути прирівняні лише до жалюгідних ремесел вуличних борців, співаків И танцюристів! ” Учитель фехтування. Мовчати, собачий філософ!
Учитель музики. Мовчати, педант тупоголовий! Учитель танців.
Мовчати, учений сухар!
Учитель філософії. Ах ви, тварини такі! Між “вельмишановними” представниками науки й мистецтв починається безладна непристойна бійка.
Продовжуючи битися, учителі залишають сцену.
Через деякий час, оправляючи розірваний комір, вертається філософи. Він готовий дати Журдену урок: “Отже, чому ви хочете вчитися? ” Журден. Чому тільки зможу: адже я смерть як хочу стати вченим, і таке мене зло бере на батька й матір, що вони мене з малолітства не навчали всім наукам!
Філософ цікавиться, чи знає хазяїн будинку латинь. Журден, соромлячись своєї неосвіченості, говорить, що знає… Але краще висловлюватися з ним так, начебто він не знає.
Учитель філософії по-латинському вимовляє: “Без науки життя – подоба смерті”.
Журден погоджується. Однак що ж вивчати? Логіка здається міщанинові занадто “хитромудрої”.
У фізику “занадто багато всього навернено”. Етика “учить зменшувати свої страсті”, а Журден “запальний, як сто чортів”. Коли його розбирає злість, він бажає “біситися скільки влізе”. Філософ береться навчати Журдена правопису.
Учитель починає розповідати “про природу букв”: “Щоб вимовити звук А, потрібно широко розкрити рот: “А!” Щоб вимовити звук В, потрібно наблизити верхні зуби до нижніх, не стискуючи їх, однак ж, а губи витягнути й теж зблизити, але так, щоб вони не були щільно стислі…
Начебто ви гримасуєте: В, Журден повторює різні звуки й сповнюється гордості: як приємно знати, що ти щось знаєш! Хазяїн будинку зізнається вчителеві, що закохано в одну прекрасну даму й хоче написати їй записку. “Віршами або прозою? ” – довідався вчитель. Журден.
Я не хочу ні прози, ні віршів. Учитель пояснює, що так не можна: викладати свої думки можна або прозою, або віршами. Г-Н Журден.
Що? Коли я говорю: “Ніколь! Принеси мені туфлі й нічний ковпак”, це – проза?
Я не підозрював, що от уже більше сорока років говорю прозами. Становлячи записку, перебравши варіанти, запропоновані йому вчителем, закоханий міщани зупиняється на своєму власному первісному варіанті: “Прекрасна маркіза! Ваші прекрасні очі обіцяють мені смерть від любові”.
Учитель визнає, що цей варіант наи кращий.
Журден з гордістю викликує: “Але ж я нічому не вчився й от все-таки таки придумав в одна мить”. Кравець приносить костюм і починає його розхвалювати. Журдена дивує, що “квіточки голівками долілиць”.
Це, звичайно, недогляд містера, але той, не розгубившись, починає запевняти, що так носять всі знатні люди.
У костюм Журдена облачають (це балетний вихід) четвери танцюючих подмастерьев. Подмастерья йменують замовника “ваша милість”, “ваш сіятельство”, “ваша світлість” – і за кожний такий дворянський титул одержують від щасливого міщанина гроші. Журден.
От що значить одягтися по-господски!
Вчасно зупинився, а то я б всі йому віддав! Подмастерья танцюють, радуючись щедрості пана Журдена. Дія третє Г-Н Журден збирається пройтися по місту в новому вбранні й велить лакеям не відставати від нього: нехай усі бачать!
Два лакеї в нього!
Два лакеї! Служниця Ніколь сміється побачивши вирядженого пана. Навіть погрози задати їй гарний прочухан не зупиняють сміху: “Я лопну, якщо не посміюся!
” Є пані Журден, що, також як і служниця, уважає, що її чоловік “вирядился блазнем”. Так ще вчителів собі найняв! Краще б додумав, як видати дочку заміж!
Служниця злиться на Журдена: ходять у будинок учителя, тільки пил від них так бруд – мій підлоги щодня! А користі немає.
“Як це немає користі?” – обурюється Журден. І починає демонструвати свої успіхи, вимовляючи голосні й приголосні, як учив філософи: “Бачиш, я корчу народжу? Це В! ПРО! ТАК-ТА й ФА-ФА!
” Дружина й служниця дивляться на нього як на божевільного. Тоді Журден вручає служниці рапіру. Іншу бере сам: “А ну, спробуй, кольни мене разок! ” “Що ж, і кольну!
” – відповідає Ніколь і справді кілька разів Коле Журдена. Той ображається: Ніколь усе зробила неправильно. Дружина докоряє чоловіка: він зовсім збожеволів з тих пор, як став водитися з важливими панами.
А в них немає ніякого пуття. Журден же вважає, що для нього – велика честь, що з ним водиться така високопоставлена особа, як пан граф. Пані Журден відповідає, що граф спілкується з Журденом тільки для того, щоб займати в нього гроші, – і мабуть, без віддачі.
Журден. …Свій борг він мені сплатить сповна… Він дав мені слово честі дворянина! Є й граф Дорант, іменуючи Журдена “люб’язним іншому”. До-рант хвалить костюм хазяїна будинку: “Вид у вас у цьому костюмі бездоганний.
Поверніться. Верх добірності”. Г-Жа Ж у р д е н (убік).
Так, позад такий же дурень, як і попереду.
Дорант говорить Журдену, що харчує до нього особливу повагу й навіть говорив про нього в королівській опочивальні. Міщанин від таких слів тане. Граф веде розмову далі: мов, вона хотів би повернути Журдену борг.
Нот якби до раніше зайнятих сум додати ще двісті пістолів – Вийде кругла сума, що графи зобов’язується повернути в найскорішому часі. Ні, звичайно, такий сиятельной особі кожний радий дати грошей у борг, але не хочеться кривдити поважного Журдена… Поважний Журден відправляється за грошима, а граф намагається розташувати до себе його чоловікові.
Д о р а н т. Уже вірно, пані Журден, у молодості ви славилися красотою, приємністю в обходженні й у вас була тьма шанувальників.
Г – жа Ж у р д е н. Гарний пан, нема чого сказати! А що ж тепер, по-нашому: пані Журден – зовсім руїна, і голова в неї трясеться? Дорант відступає від незговірливої дами й повідомляє Журдену, що “чарівна наша маркіза” з’явиться до нього пообідати й подивитися подання, що він для неї підготував.
Д о р а н т. Ми з вами не бачилися целую тиждень, і дотепер я нічого не міг вам сказати про брильянт, що я повинен був передати отвас маркізі. Але дуже важко було перебороти її педантичність, вона погодилася прийняти його тільки сьогодні… Вона від нього в замилуванні.
Я майже впевнений, що краса цього брильянта надзвичайно підніме вас у її очах… Жінки найбільше люблять, коли на них витрачаються, і ваші невпинні серенади, ваші незліченні букети, дивний феєрверк, що ви для неї влаштували на ріці…
(2 votes, average: 5.00 out of 5)