Через багато часу сіли слов’яни по Дунаєві, де тепер земля Угорська й Болгарська. Від тих слов’ян розійшлися слов’яни по землі й прозвалися іменами своїми від тих місць, на яких сіли. Так одні, придя, сіли на ріці ім’ям Морава й прозвалися морава, а інші назвалися чехи. А от ще слов’яни: білі хорвати, і серби, і хорутане.
Коли волохи напали на слов’ян дунайських… і пригнобили їх, то слов’яни ці прийшли й сіли на Віслі й прозвалися ляхами, а від тих ляхів пішли поляки, інші ж ляхи – люютичи, інші – мазавшане, інші – поморяне.
Також…
Ті ж слов’яни, які сіли біля озера Ільменю, прозвалися своїм ім’ям – слов’яни (по-древнерусськи – словени) і побудували місто, і назвали його Новгородом. А інші селі по Десні, і по Сейму, і по Суле, і назвалися жителями півночі. І так розійшовся слов’янський народ, а по його ім’ю й грамота назвалася “слов’янська”.
…(Від
Дуліби ж жили по Бугові, де нині волиняне, а уличи й тиверці сиділи по Дністру й соседили з Дунаєм. Була їхня безліч: сиділи вони… до самого моря…
…радимичі ж і вятичи – від роду ляхів. Були адже два брати в ляхів – Радим, а іншої – Вятко; і прийшли й сіли: Радим на Сожі, і від нього прозвалися радимичі, а Вятко сіл з родом своїм по Оці, від нього одержали назву вятичи.
(…)
А слов’янський народ і росіянин єдиний, від варягів адже прозвалися руссю, а колись були слов’яни; хоч і галявинами називалися, але Мова була слов’янською. Галявинами прозвалися тому, що сиділи в поле, а мова була загальний – слов’янський.
(Повість минулих літ )