Наприкінці 1980-х років літературознавець Г. Біла в статті “”Інша” проза: передвістя нового мистецтва” задалася питанням: “Кого ж відносять до “іншій” прозі”? І назвала самих різних письменників: Л. Петрушевскую й Т. Толсту, Венедикта Ерофеева, В. Нарбикову й Е. Попова, Вяч. Пьецуха й О. Єрмакова, С. Каледіна й М. Харитонова, Вл. Сорокіна й Л. Габишева й ін.
Ці письменники дійсно різні: за віком, поколінню, стилю, поетиці. Одні до гласності так і не вийшли з андеграунда, інші зуміли пробитися до друку ще в пору існування цензури.
Перерахованих письменників ріднить одну дуже істотну обставину. Вони гостро полемічні стосовно радянської дійсності й до усім без винятку рекомендаціям соціалістичного реалізму щодо того, як цю дійсність зображувати, у першу ж чергу до його повчально-повчального пафосу.
У якому просторі звичайно відбувалася дія в добутках соціалістичного реалізму?
“Інша” проза переміщала читача в інші сфери, до інших людей. Її художній простір розміщався в забруднених гуртожитках для “ліміти”, у коммуналках, на кухнях, у казармах, де панувала дедовщина, на цвинтарях, у тюремних камерах і магазинних підсобках. Її персонажі в основному маргинали: бомжі, люмпени, злодії, п’яниці, хулігани, повії й т. п.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)