КИПРІЯН (бл. 1330, Тирново – 16.09.1406, Москва) – болгарський, український і російський письменник, церковний і культурний діяч, представник агіографічної прози другої половини XIV – початку XV ст. Кипріян здобув прекрасну освіту в Болгарії, Константинополі та на Афоні.
Р. потрапляє в Україну, де в грудні 1375 р. висвятився на митрополита київського і литовського й відразу ж розпочав боротьбу за митрополичу кафедру. 1390 р. Кипріян став митрополитом усієї Русі й до самої смерті жив у Москві.
На східнослов’янських землях Кипріян одним із
Літературна спадщина письменника складається з ряду слів, житій, послань, грамот (1392 р. – новгородському єпископу Іоанну; 1406 – духовна, яку Кипріян заповідав зачитати на його похоронах, та ін. ). Відомі також листи митрополита (зокрема, від
Збереглося три послання Кипріяна до ігуменів Сергія Радонезького і Феодора Симоновського від 3 червня, 23 червня і 18 жовтня 1378 р. Друге послання, створене у київський період діяльності Кипріяна, – гострий публіцистичний твір, у якому автор обстоював свої права на митрополію всієї Русі. Він гостро викривав церковну політику московського князя Дмитрія Донського, розповідав про свої поневіряння в Москві. Закінчувалося друге послання обіцянкою Кипріяна їхати до Царграда, щоб “оборонитися Богом й святим патріархом и великим сбором”.
Твір написано з пафосом; за своїм стилем більше нагадує політичний памфлет, призначений для читання перед певною аудиторією, ніж грамоту, як його називав автор.
За основу своєї редакції “Житія митрополита Петра” (1381) Кипріян узяв “Житіє”, створене 1327 р. невідомим московським книжником. Літературне завдання митрополит визначив у короткому вступі, вказавши, що його “Житіє…” є похвалою цьому “священно начальнику”, оскільки було б дуже “неправедно” “таковаго святителя вінець не украшен некако оставити”. Та твір Кипріяна мав насамперед досить чітку політичну мету. Житіє написано під час його боротьби за митрополичу кафедру всієї Русі, що тоді перебувала в Москві. Тому автор не лише прославляв Петра, а й обгрунтовував своє право спадкоємця митрополії всієї Русі.
Доля Кипріяна була дещо подібною до долі Петра: боротьба з іншими кандидатами на митрополію, сутички з супротивниками вже після висвячення на митрополита, переїзд із Києва до Москви. Усім цим Кипріян ніби прирівнював себе до митрополита Петра.
Житіє автор закінчує похвалою своєму героєві, причому більшу частину похвали Петрові Кипріян присвячує розповіді про власний шлях до митрополичої кафедри. А Петро виступає у ній як патрон і захисник письменника.
Серед інших оригінальних творів Кипріяна вирізняється “Повість про Михаїла-Митяя” (1382) – невелике літописне оповідання про те, як московський князь Дмитрій Донськой намагався зробити митрополитом свого ставленика Митяя. Напружені, драматичні й певною мірою авантюрні події повісті розгортаються під час війни Москви з Ордою. Починаються вони до Куликовської битви, а закінчуються після неї.
Герої твору перебувають у Москві, потім у Константинополі, по дорозі зустрічаються з Мамаєм, саме перед його походом на російські князівства. Багато уваги в повісті приділяється усіляким міжнародним церковно-політичним інтригам. У нейтральній, на перший погляд, літописній оповіді простежуються риси памфлету, іронія, певні недомовки та опозиційний до князя політичний підтекст.
Відомо також, що Кипріян був ініціатором відбудови занедбаної Софії Київської.
Літ.: Дмитриев JI. А. Роль и значение митрополита Киприана в истории древнерусской литературы // ТОДРЛ. 1963. Т. 19; Прохоров Г. М. Повесть о Митяе. Русь и Византия в зпоху Куликовской битвы.
Ленинград, 1978.
Ю. Пелешенко
(2 votes, average: 3.50 out of 5)