Давня українська література

Давня українська література – література українського народу XI-XVIII ст. Належить до особливого типу літератур, так званих християнізованих. Вона, постійно розвиваючись, змінювалася, виробляла свою жанрову систему, зумовлену характером тогочасного мислення як авторів, так і читачів, а також нерозривним зв’язком її з історією, релігією, філософією, великою залежністю стилю твору від жанру. Тільки д. у. л. властиві жанри: житія, літописи, повчання, слова, ходіння, трактати, послання, містерії, міраклі, мораліте, інтермедії та ін. Переважна частина

творів XI-XVIII ст. анонімна.

Вони, як правило, побутували у рукописній формі. При переписуванні допускалися зміни, скорочення, розширення тексту. Тому існує багато редакцій відомих творів (“Києво-Печерський патерик”, “Повість минулих літ” та ін.).

Порівняно небагато письменників зазначали своє авторство: Іларіон Київський, Кирило Туровський, Серапіон Володимирський, Герасим Смотрицький, Мелетій Смотрицький, Іван Вишенський, Лазар Баранович, данило Братковський, Іван Величковський, Климентій Зіновіїв, Феофан Прокопович, Іван Некрашевич, Григорій Сковорода та ін. Останнім часом літературознавцями

запропоновано нову періодизацію давнього письменства, що базується на схемі д. Чижевського, поданій в “Історії української літератури”: І період – доба монументального стилю, що охоплює ХІ-ХП ст. Традиційно у підручниках ця епоха називається періодом Київської Русі. Вона принесла українській літературі такі визначні пам’ятки, як “Повість минулих літ”, “Київський літопис”, житія Бориса та Гліба, житіє Феодосія Печерського; II період – XIII – серередина XV ст. Літературна творчість побутувала в жанрах, зафіксованих ще в попередню епоху, проте відбувалося їх олітературення.

Продовжує побутувати літописання (Галицько-Волинський, Західно-Руський), агіографія, ораторська проза. Це був час і рукописних збірників, які вбирали в себе пам’ятки Київської Русі-України, зберігаючи їх від знищення. Особливо був поширений на українських землях “Ізмарагд”, що вміщав понад 150 проповідей.

Здійснювалися також нові переклади Євангельських текстів, укладалися нові “Четьї-Мінеї”; III період – український ренесанс (середина XV – кінець XVI ст.). Впроваджується латиномовна та польськомовна література, виходять перші друковані книжки. Представниками були Юрій дрогобич, Павло Русин, Станіслав Оріховський та ін. їх творчість визначала культурну переорієнтацію України на Європу і сприяла її виходові з консервативної ізольованості. Більшість літературознавців відносить до цього періоду і деякі зразки полемічної прози; IV період – українське бароко (кінець XVI – XVIII ст.).

У цей час спостерігається культурний спалах, який приніс в українську літературу багато нового, наприклад, шкільну драму, україномовні вірші; модифікуються традиційні жанри – ораторська проза та літописання. Невід’ємною сторінкою українського бароко була творчість Григорія Сковороди (див.: Бароко). д. у. л. мала великий вплив на нову українську літературу. У другій половині XVIII ст. визріли всі необхідні умови для повного переходу від старих літературних форм і змісту до нових.

Найсильнішими з давніх традицій у новій літературі були бурлескно-травестійна та мемуарно-історична. Вони простежуються у творчості І. Котляревського, П. Білецького-Носенка, К. думитрашка, Т. Шевченка, М. Костомарова, Є. Гребінки, П. Куліша та ін.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Давня українська література