КИРИЛО ТУРОВСЬКИЙ (бл. 1130 – 1134, м. Туров, тепер смт. Гомельської обл., Білорусь – 1182) – представник ораторського мистецтва другої половини XII ст.
Народився в родині заможних батьків. “Житіє Кирила” повідомляє, що майбутній письменник рано став ченцем і присвятив себе читанню та тлумаченню “божественних писаній”. Князь і міщани столиці Туровської землі умовили його посісти єпископальну кафедру в рідному місті (близько 1169 р.).
Літературна спадщина Кирила Туровського складається з творів різних жанрів: він написав вісім
Найпопулярнішими протягом багатьох століть були “слова” Кирила Туровського, призначені для виголошення по неділях до і після Великодня. Зміст їх не виходив за межі східної християнської традиції. Кожна з проповідей побудована за чіткою схемою; вступ, виклад
Виклад у проповідях Кирила Туровського має оповідний характер. Як правило, це переказ певної біблійної події, що відповідає даному святу. Проповідник часто виходить за межі біблійного тексту, залучає до оповіді нові деталі, епізоди, вигадує нові діалоги й монологи для персонажів своїх “слів”. Оповідаючи про якусь євангельську подію, він створює своєрідну містерію, дія якої відбувається на землі, у раю чи пеклі; поряд з людьми в них діють і небесні сили, й сатана з демонами.
Таким чином створювалася нова сюжетна канва, що надавала можливості для алегоричного тлумачення певного християнського свята.
Щоправда, у створенні алегоричних картин та тлумаченні їх Кирило Туровський не завжди був оригінальний: він спирався на візантійські зразки, часто цитував, а іноді й переповідав фрагменти з проповідей отців церкви – Іоанна Златоуста, Єпифанія Кіпрського, Григорія Нисського та ін. Але твори Кирила Туровського не були простою компіляцією із запозичених образів і цитат; він, спираючися на досвід своїх попередників, створював нові, досконалі за формою проповіді, досягаючи високої майстерності за допомогою використання ряду поетичних тропів і, особливо, так званої риторичної ампліфікації. Проповіді Кирила Туровського, як правило, закінчуються зверненням до слухачів ще раз прославити свято або до героїв твору з похвалою їх і молитвою.
Кирило Туровський, на відміну від Іларіона Київського, у своїх проповідях практично зовсім не відгукувався на сучасні йому політичні події. Винятком є тільки притча про сліпця і хромця (“Притча о человечестей души и о телеси”), написана десь у 1160 -1169 рр. Твір спрямовано проти ростовською єпископа Федора (Федорця), який домагався незалежності своєї єпархії від Київського митрополита, а можливо, й проти ростово-суздальського князя Андрія Боголюбського. “Житіє Кирила” згадує про листування проповідника з Андрієм Боголюбським, яке до наших днів не дійшло.
Не виключено, що в посланнях Кирила Туровського до князя також зачіпалися актуальні політичні й церковні питання.
Проповіді Кирила Туровського поряд з Іларіоновим “Словом о законі і благодаті” є високими зразками ораторського мистецтва Київської Русі. Його “слова” аж до XVIII ст. часто залучали до різних збірників, зокрема “Торжественника” й “Златоуста”, переписували разом із найкращими проповідями ранньохристиянських отців церкви. Твори Кирила Туровського були відомі також у сербських і болгарських списках; вони справили певний вплив на ряд південнослов’янських проповідників.
Літ.: Сушицький Т. До питання про літературну школу XII в. І І Зап. Укр. наук, т-ва в Києві. 1909. Кн.
4; Еремин И. П. Литературное наследите Кирилла Туровского // ТОДРЛ. 1955. Т. 11; 1956.
Т. 12; 1957. Т. 13; 1958. Т. 15.
Ю. Пелешенко
(2 votes, average: 5.00 out of 5)