* Настала осінь золота.
* Природа трепетна, бліда
* Як жертва пишно прибрана…
* (глава 7, строфа 29)
Зрівняємо цю картину з описом осіни в главі четвертої (строфи 40-41) – тут зовсім інші фарби, інші настрої. Ми почуваємо, що ця осінь особливо близька зараз настрою Тетяни, вона якось пов’язана з її долею, з її майбутнім.
* От північ, Хмари наганяючи,
* Дохнув, завив і от сама
* Іде чарівниця зима.
* Зрівняємо цей опис із веселою, радісною зимою в главі четвертої:
* Миготить, в’ється перший сніг,
* Зірками падаючи
В 7-й главі інша зима – холодна, жорстока, і вона знову пов’язана з долею Тетяни, з її невідомим майбутнім, від якого Тетяна не чекає ні радості, ні щастя:
* Не раде їй лише серце Тани…
* Тетяні страшний зимовий шлях.
Так пейзаж допомагає Пушкіну розкривати щиросердечні настрої героїв, повороти в їхній життєвій долі. Винятково велика композиційна роль пейзажу в п’ятому й шостому главах, тісно зв’язаних один з одним єдністю подій, що розвиваються: від зимового пейзажу йде перехід до характеристики Тетяни – “росіянці душою”, на тлі зимової холодної ночі дані гадання Тетяни, на
* Те бачить він: на поталому снігу
* Нерухомий юнак лежить,
* И чує голос: що ж? убитий!
* такою пригадується Онєгіну ця страшна мінута життя.
На майже такому ж тлі пізньої зими й начинающейся ранньої, ще по^-зимовому холодної весни відбувається остання зустріч Онєгіна й Тетяни.
Дія в першій і останній главах роману відбувається взимку й навесні. Ця повторюваність пейзажів – тонкий художній прийом, за допомогою якого поет дасть відчуття одноманітного невідворотного плину життя, зміни років, віків, настроїв, життєвих доль, “увяданья нашого років, яким возрожденья ні”.
Пейзаж відіграє більшу роль і в розкритті основних образів роману: Онєгіна й Тетяни. Сільський пейзаж у другий – шостий главах роману не пов’язаний з образом Онєгіна, та й сам Онєгін не любить природи:
* Два дні йому здавалися нові
* Відокремлені поля,
* Прохолодь похмурої дубровы,
* Журчанье тихого струмка;
* На третій гай, пагорб і поле
* Його не займали боле;
* Потім уже наводили сон
* (розділ 1, строфа 54)
* “Однак в иоле вуж темно;
* Скоріше! пішов, пішов, Андрюшка!
* Які дурні місця!”
* (розділ 3, строфа 4)
На противагу Онєгіну образ Тетяни даний автором на тлі природи, воно невідривно від сільського пейзажу. Схід сонця, що зустрічає на балконі Тетяна (розділ 2, строфа 28), і сад, у який ходить сумувати Тетяна, де відбувається сцена побачення з Онєгіним (розділ 3, строфа 16; строфи 38- 39), і нічний пейзаж при світлі місяця під час розмови з нянькою (розділ 3, строфи 16, 20, 21), і ранній ранок після безсонної ночі (розділ 3, строфа 32), і зимовий ранок на початку п’ятої глави (строфа!-2), і холодну зимову” ніч, коли ворожить Тетяна (розділ 5, строфа 9), і зимовий пейзаж її страшного сну (розділ 5, строфа 13), і ніч напередодні іменин (розділ 6, строфа 2), і весняний пейзаж сьомої глави, і літній вечір, коли самотня Тетяна приходить у будинок Онєгіна (глава 7, строфа 15), її прощання з рідними місцями перед від’їздом в Москву (глава 7, строфа 28 і наступні).
У романі яскраво звучить тема батьківщини, живе повітря її полів, шум її лісів, життя й історичне минуле її народу (тема Москви в сьомому розділі), бачиться неоглядна далечінь “похмурої Росії” (розділ 1, строфа 50). Все це розсовує не тільки просторові, але й тимчасові рамки роману
(1 votes, average: 5.00 out of 5)