Йосип Олександрович Бродський – видатний російський поет, лаун реат Нобелівської й інших престижних премій – пройшов нелегкий життєвий і творчий шлях. Дитячі роки майбутнього поета минули в місті на Неві. Батько його Олександр Іванович був журналістом і фотокореспондентом, у роки війни – морським офіцером.
Мати Марія Мойсеївна працювала бухгалтером. У 15 років Бродський залишив школу, пішов з восьмого класу і влаштувався фрезерувальником на завод, потім, готуючись стати лікарем, працював у лікарняному морзі, пізніше освоїв ряд
Писати вірші почав у 17 років, незабаром здобувши популярність серед поетичної молоді. Наприкінці 50 – на початку 60-х років Й. Врод” ський тісно спілкується з багатьма молодими ленінградськими поетами, у 1962 році Е. Рейн знайомить його з А. А. Ахматовою, яка потім відіграла важливу роль у його творчому формуванні. Пізніше Бродський розповідав
У цей же час, на початку 60-х років, у віці 23-24 років Бродський прочитав Мандельштама, Цвєтаєву, Пастернака, потім вірші Р. Фроста і Д. Донна, що, як він сам потім зізнавався, приголомшили його своїм ек-зистенційним жахом. Очевидно, тональність цих віршів була співзвучною до світовідчуття молодого поета, вже в ранніх творах якого чітко пролунали мотиви туги, порожнечі й цілковитої тиші, гіркоти розставання.
У першій половині 60-х років вірші Бродського, що вже стали досить популярними в неофіційних колах, не знаходять виходу до читача.
Поету доводилося заробляти на життя перекладами з англійської, польської й інших мов, і цих заробітків, за його словами, ледь вистачало на каву, що він випивав, працюючи над віршами. Разом з тим його діяльність в умовах останніх місяців хрущовської “відлиги” привернула увагу влади й “компетентних органів”.
У лютому 1964 року Й. Бродського було заарештовано, у березні відбувся суд і було винесено вирок, за яким поета засудили “за дармоїдство” на п’ять років адміністративного заслання із залученням до примусової праці.
Його репліки на суді: “Я працював. Я писав вірші” безжалісно відкидалися залізними доводами судді: офіційно не належить ні до якої організації, не має фахової освіти, як поет офіційно не визнаний. Основна причина того, що Бродський упав в неласку, – зміст його віршів
Живучи і працюючи в Сполучених Штатах, Й. Вродський став викладати в університетах і коледжах, виступати з лекціями і, досягнувши матеріальної незалежності, зміг більш інтенсивно займатися літературною творчістю. Він видав ряд поетичних збірок: “Вірші й поеми”, “Зупинка в пустелі”, “Кінець прекрасної епохи”, “Частина мови”, “Римські елегії”, “Нові станси до Августи”, “Уранія”. Йосиф Вродський виступив автором цілого ряду есе, нарисів, літературно-критичних статей.
Говорячи про його поезію, слід відзначити широту її проблемно-тематичного діапазону. Сучасність, історія, так звані “вічні”, буттєві, екзистенціальні теми знаходять у його віршах завжди нове, своєрідне поетичне трактування. Можна було б виділити, як це зробив М. Крепе н книзі “Про поезію Йосипа Бродського” (США, 1984), його “улюблені, корінні теми – час, простір, Бог, життя, смерть, мистецтво, поезія, нигнання, самітність”.
У творах Бродського 70-90-х років чимало безпосередніх відгуків на події, зв’язані з його Батьківщиною. Так, у вірші “На смерть Жукова” історична роль і масштаби діяльності героя-полководця Великої Вітчизняної війни і разом з тим драматизм його особистої долі передаються не тільки величною урочистістю лексики й інтонації, але й асоціаціями із всесвітньою та російською історією.
“Вірші про зимову кампанію 1980 року” – це безпосередній відгук па війну в Афганістані, що тільки-но почалася. Для поета ця злочинна й нелюдська акція не була прийнятною.
У 1987 році Шведська Королівська Академія удостоїла Й. Бродського Нобелівської премії за досягнення в літературі, він стало п’ятим і серед російських письменників наймолодшим Нобелівським лауреатом. Через чотири роки – Й. Вродський став другим російським поетом після А. Ахматової, який отримав мантію доктора в Оксфорді.
Нівідкіль з любов’ю, надцятого квітнепада, вельми поважаний, люба, це не так вже важливо навіть хто, не зарадить жодна порада згадати обличчя, вже не ваше, можливо, нічий вірний друг вас вітає з одного із п’яти континентів, що пливе на трьох ковбоях; я любив тебе більше, ніж ангелів і самого, і тому тепер я далі від тебе, ніж від мене оті обоє; глибокої ночі в заснулій долині, на дні, в містечку, по клямку засніженім щільно, на ліжку звиваючись в кесонному сні – так не скажеться нижче або довільно – ревне “ти” поглинають подушки мої за морями, яким ні кінця, ні краю, в темноті всім тілом риси твої, як причинне дзеркало, відбиваю. (з циклу “Частина мови”) 1975-76 Переклад з російської І. Лучука
(1 votes, average: 5.00 out of 5)