Роман Гончара “Людина і зброя” є романом пам’яті. Гончар напередодні війни навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті. Розпочалась війна для Гончара, як і для його однокурсників, точно так, як і для героїв “Людини і зброї”: за підготовкою до семестрового екзамену.
Для Богдана Колосовського та його коханої Тані звістка – “Війна!” – залетіла шквалистим вітром в університетську аудиторію, де вони зубрили хрестові походи. Гончар передає атмосферу університету напередодні війни, розмови студентів,
Усі чекають чогось не розходяться, а бронзовий Тарас мовчки думає свою думу. У магазині на Басейній голі полиці – усе розмели. Біля іншого магазину – галас. Виявляється, розбирають мило, сірники, сіль. В усьому цьому вчувалась страшна
У романі постає і харківська Журавлівка, і майдан Дзержинського, і перший український хмарочос – залізобетонний Держпром, біля якого знаходиться ДзерЖинський райком партії, де разом із представниками військкоматів розглядають заяви добровольців. Цей райком атакують студенти університету. Звідси вони підуть добровольцями на фронт.