Лунають над степом чарівні звуки кобзи. Співає козак і пильно вдивляється вдалечінь, туди, звідки котить свої сивії хвилі Дніпро-Славута.
Такі перші почуття викликає картина Михайла Дерегуса “Народження: пісні”.
Сумні думи стискають серце козакові. Взяв він кобзу, ніжно перебрав пальцями дзвінкі струни, і залунала пісняр в якій, мабуть, поєдналося все: і сум за рідною домівкою, і біль за полеглими друзями, і ненависть до ворогів неньки-України.
Одягнутий він у білу свитину і коричневі шаровари, підперезаний червоним поясом. Збоку,
Густ і чорні брови насуплені, а широкі вуса підкреслюють мужнє підборіддя.
Небо затягнули грозові хмари, проте де-не-де проглядає шматочок чистої блакиті. Дме вітер, наче накликає бурю. Чайки низько кружляють над водою, віщуючи наближення зливи. На другому плані картини на тлі рожево-сірого неба височіє самотня могила.
Великий хрест над нею свідчить, що тут поховано християнина, мабуть, козака.
Ось і сумує біля могили друга запорожець, згадує і тяжкі бої, і веселі козацькі розваги. А може, згадав він своїх стареньких батьків і свою красуню-дружину? Хто знає?!
А звуки кобзи спливають над степом, і так народжується пісня, якій жити у віках.