На початку XX століття практично всі театри в Україні були російськомовними, але молодий драматург Іван Кочерга не покладав надій на розвиток українського театрального мистецтва і в 20-ті роки перейшов до творчості рідною мовою. Ще вивчаючи право на юридичному факультеті Київського університету, Іван Кочерга цікавиться історією Києва, який захопив його своєю красою. Якось, переглядаючи в бібліотеці старовинні документи, він звернув увагу на грамоти литовських князів, які були датовані 1494 і 1506 роками. Там йшлося про заборону, нібито з протипожежних
Оскільки така заборона тривала досить довго, то Іван Кочерга логічно припустив, що кияни повинні були боротися за своє найелементарніше людське право. Так знайомство з давніми історичними документами підштовхнуло письменника до написання драматичної поеми “Свіччине весілля”.
У 1482 році Київ був зруйнований кримським ханом Менглі-Гіреєм, який “Кієв взхя і огнем сожже”. Все міське життя було зосереджене на Подолі, де в маленьких, убогих, критих соломою хатах жив київський люд. А на горі Вздихальниці стояв замок, що його у XV столітті збудували литовські
Між Подолом – центром міщанського і цехового життя, і замком на Горі не було миру. Вони й стали місцем драми “Свіччине весілля”. Свого часу академік О. Білецький слушно зауважив, що міста, “крім реальної історії в просторі і часі, мають іншу історію – в думках і почуттях тих, хто ці міста будував, заселяв, відвідував”.
Справді, герої твору уособлюють волелюбність киян, їхню рішучість у відстоюванні своїх прав.
Продовжуючи знайомство з історичним минулим України, Іван Кочерга постійно захоплювався і дивувався характерами людей, які будували державу, захищали її від ворогів. Образ Ярослава Мудрого, який князював у Київській Русі в XI столітті, зацікавив письменника своєю неоднозначністю.
Дія п’єси розгортається в час, коли Ярослав після запеклої боротьби зі Свято-полком, Мстиславом, Болеславом і Бречиславом нарешті зайнявся розбудовою об’єднаної під його рукою Руської землі. Він далекоглядний, розумний державний діяч і політик, воїн, який у мирний час збирає бібліотеку, будує храми. “… Вищих я не відаю скарбів, ніж мирний труд і щастя в мирнім домі”, – говорить він про себе. І слово князя не розходиться з ділом.
Майже тисячу років дивує світ собор Софії Київської, а нащадків захоплює постать Ярослава Мудрого.
Іван Кочерга цікавився героїчною боротьбою народу за свою волю. Письменника захопили яскраві сторінки повстання гайдамаків проти польської шляхти, у драмі “Алмазне жорно” він відтворює трагічні події Коліївщини. Драматург майстерно виписав образи двох ворожих таборів: розгромлених, але мужніх і стійких духом повстанців, які на грані життя і смерті залишаються відважними і благородними, до останнього подиху зберігають вірність, і підступної шляхти.
Цим твором автор підтверджує думку про те, що правда завжди на боці народу – носія і охоронця справжньої моральності.
Іван Кочерга писав свої твори в час, коли не можна було відкрито висловлювати свої думки. У країні, де людина вважалася маленьким гвинтиком, який будь-коли можна замінити, письменник шукав у історичному минулому образи, на прикладі яких показував, що життя кожної людини безцінне, якщо воно присвячене служінню народу.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)