Героїчне минуле українського народу у творчості Тараса Шевченка

Ще в ранньому дитинстві Тарас Шевченко захоплювався славним і героїчним минулим українського народу. Із розповідей старого діда Івана оживали в уяві хлопчика мужні лицарі-козаки, їхні далекі походи на ворога. Усе почуте назавжди закарбовувалося в його пам’яті. Минули роки. Коли поет навчався в Петербурзькій Академії мистецтв, у нього виник задум створити ілюстрований альбом “Живописна Україна”, який розповів би про різні події української історії. Серед малюнків Шевченка бачимо сцени, що збуджували почуття національної гордості

(“Дари Богданові і українському народові”), викликали думки про найтяжчі жертви, що їх поніс український народ під час боротьби з ворогами (“Кара смерті над Іваном Підковою”, “Петро Полуботок у Петербурзі”, “Семен Палій у Сибіру”), а також відображено кару за національну зраду (“Сава Чалий”).

Але не тільки з допомогою пензля прагнув славетний Кобзар розповісти про минувшину. Ніхто з поетів не оспівав “козацьку славу” так натхненно, як Тарас Шевченко. Це ми бачимо в таких віршах і поемах, як “Тарасова ніч”, “Хустина”, “Холодний Яр”, “Ой, чого ти почорніло, зеленеє

поле?”. Запорозька вольниця, мужність приваблювали поета, і саме їх він оспівував у своїй поезії: Було колись – в Україні Ревіли гармати; Було колись – запорожці Вміли панувати.

“Іван Підкова” Устами старого кобзаря розповідає Шевченко в поемі “Тарасова ніч” про боротьбу проти національного гніту. Відтворюючи події минулого, Шевченко називає гетьманів, які очолювали повстання народу і боролися за волю: Тря-сило, Наливайко, Павлюк. Українська минувшина протиставляється тяжкому сучасному становищу народу:

Було колись – панували, Та більше не будем! Тії слави козацької Повік не забудем! Славно жило козацтво: вміло і “мед-горілку пити”, і рідний край боронити, “і з турецької неволі братів визволяти”. Такий героїчний похід козацтва на турецькі землі показав Тарас Шевченко в поемі “Гамалія”.

Гамалія – узагальнений образ козацького ватажка. Він завжди серед запорожців, завжди там, де найбільш потрібний. У Скутарі – передмісті Стамбула – він у самому пеклі бою. Під час повернення пливе останнім: “Позад завзятий Гамалія. Орел орлят мов стереже”.

Безмежна відвага, сміливість запорожців відображена Шевченком у яскравих і сильних образах: Неначе птахи чорні в гаї, Козацтво сміливо літає. Ніхто на світі не втече! Вогонь запеклих не пече. Про те, що тема козацтва надихала великого Кобзаря на творчість, свідчить і поема “Іван Підкова”.

Підкова – історична особа, запорожець, який очолив боротьбу молдавського народу проти турецько-татарських полчищ. Саме в цьому творі Шевченко ідеалізує минуле, висловлює тугу за тим, що “було колись добре жити на тій Україні”. Воскрешаючи минуле, Кобзар ставить перед собою мету з допомогою слова і пензля надихнути народ на нову боротьбу за національне визволення. У нього викликає обурення байдужість і пасивність народу, який покірно несе тяжке ярмо: А онуки! їм байдуже – Панам жито сіють.

Неодноразово Шевченко у своїх поезіях говорить про те, що вся українська земля вкрита могилами. Саме там, вважає поет, захована стара дідівська слава. Ніколи в народі не вмре пам’ять про славні бої за волю: Слава не поляже.

Не поляже, а розкаже, Що діялось в світі…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Героїчне минуле українського народу у творчості Тараса Шевченка