Тема кохання й вірності в поезії М. Рильського і В. Сосюри

Змінюються часи і влада, життєвий уклад і людський світогляд. Але незмінними лишаються найвищі істини, одвічною лишається людська потреба любити. Тема кохання в усіх народів, від прадавніх часів і до наших днів, – завжди актуальна для мистецтва, бо корені її глибоко заховані в людському єстві. Загальновизнаними рисами української натури є м’який ліризм, схильність до тонкого світовідчуття, до поетизації інтимних почуттів.

Тому українські поети незмінно чаруючі і прекрасні в інтимній ліриці. Максим Рильський та Володимир Сосюра не

становлять винятку з цього правила. Мистецька совість, що натикалася на заборони та цензуру, мусила обходити суспільні проблеми. І тому інтимна лірика була тією віддушиною, тим не зацькованим світом, де можна було лишатися щирим, бути собою.

Максим Рильський – справжній майстер поетичної форми. Гарний смак і бездоганне володіння словом стали запорукою того, що тема кохання знайшла в його творчості надзвичайно гармонійне втілення. Співзвучність закоханого серця і навколишнього світу – основний мотив його інтимної лірики. …Знов слова, міцні, Як темна мідь, у тиші залунали.

Але рука безвладно випускає

перо, – бо повстає в моїх очах Жіноча постать, як ламка крижинка… (“Ізнов “Тадеуша” я розгорнув”) Поет схиляє голову перед жіночою красою, дуже тонко відчуває неповторність внутрішню, високо цінуючи в прекрасній половині людства шляхетність, вишуканість, вірність, здатність розуміти і любити. Ніщо не може затьмарити образ коханої в його поетичній уяві: Не знаю, де ти, хто ти, що ти нині, Усе перекотилось без сліда… Та вірю, як приречено людині, Що й досі ти прекрасна й молода. (“Лист до загубленої адресатки”) Інтимна лірика Максима Рильського тісно переплетена з пейзажною. Таке враження, що світ навколо ліричного героя облагороджується силою і чаром кохання. І з цвіту цієї гармонії неминуче має зродитися прекрасний плід: Сонце сховалося в морі, троянди запахнуть п’яніше, Руки шукатимуть рук, уст пожадливі уста… Дай же нам сили, богине, в коханні вродливими бути І в заворожену ніч мудрого сина зачать. (“Нашу шлюбну постелю вквітчали троянди пахучі…”) Світла печаль, якою напоєна інтимна лірика Рильського, у творчості Володимира Сосюри, присвяченій темі кохання, поєднується із жагучою пристрасністю, небаченою силою почуття: Так ніхто не кохав.

Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі і земля убирається зрання… (“Так ніхто не кохав…”) Уяву митця образ коханої бентежить згадками. Поєднана долею з іншим, вона в незгасній пам’яті залишається щастям поета, його бажаною і єдиною: Наче сон…

Я прийшов із туману і промінням своїм засіяв… Та на тебе, чужу і кохану, я і славу б свою проміняв. (“Коли потяг у даль загуркоче…”) Як і в поезії Рильського, в інтимній ліриці Володимира Сосюри глибина і краса почуття вносить гармонію у світ навколо ліричного героя: Васильки у полі, васильки у полі, і у тебе, мила, васильки з-під вій, і гаї синіють ген на видноколі, і синіє щастя у душі моїй. (“Васильки”) Любов у душі людини сильніша над усе. Поет переконаний, що цей благословенний Божий дар прилучає людство до вічного: Якби зібрати з неба всі зірки і всі сонця з усіх небес на світі, – моя любов горітиме яркіш за всі сонця, на тисячі століттів. (“Марії”)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Тема кохання й вірності в поезії М. Рильського і В. Сосюри